Томас поліз вниз, добре, що вниз. Вниз повзти легше. Тільки пече сніг — ось тільки клятий сніг залазить під одяг і пече груди. Коли кашляєш, то тихенько, щоби не розірвати легені, а кашлю все більше, і він рветься з грудей. Його не втримаєш.

Томас ліз вниз з мотузкою, яка здавалася йому надзвичайно важкою, свинцевою, вона звивалася за ним, наче змія. Олега била пропасниця, він намагався розірвати пута, потилицю ледь не розкроїв об камінь. Томас відчував біль Олега просто фізично, чув його жах, його страшні видіння. А Олегові в цю мить здавалося, що його придушив дах будинку. До Олега залишалося метрів десять, не більше. Томас розумів, що той його не чує, але весь час повторював:

— Терпи, я іду, — а сам намагався підняти голову, щоби подивитися, чи не повертаються Дік з Мар’яною.

Головне було встигнути підповзти до Олега, поки той не впав у провалля.

“Чому у мене зараз крутиться голова?”

Коли Томас дотягнувся до Олега, він на кілька секунд втратив свідомість, усі сили пішли на те, щоби доповзти. Тіло, яким рухає лише відчай, відмовлялося більше коритися, ніби виконало все сповна.

Томас отямився від крижаного вітру, який приніс багато снігу, а може від притишеного шепоту Олега, його хриплого дихання. Томасу більше за все на світі хотілося заплющити очі, тому що ось так лежати, нічого не робити, не думати ні про що — це і було теплою затишною казкою, виконанням усіх бажань.

Олег сповз ще на метр, його трусило, він намагався зірвати з себе мотузку, а насправді відштовхувався від каменюки до провалля. Томас піддягнув мотузку до себе, намагаючись зрозуміти, як йому прив’язати Олега надійніше до скелі, і ніяк не міг збагнути, як це зробити. Раптом він усвідомив, що мотузки в руці немає — вона залишилася у декількох метрах позаду і повернутися до неї не було сили. Томас підтягнувся, щоб вхопити Олега за ноги, але той смикнувся і відкинув Томаса, тіло котрого не відчуло болю.

Томас зрозумів, що так йому Олега не втримати. Хлопець, навіть зв’язаний, набагато сильніший за нього, і тому Томас продовжив свій повільний рух до провалля, щоби зупинитися між ним та Олегам, перетворитися на бар’єр, на нерухому колоду. Томасу здавалося, що він повзе декілька годин. Він просив Олега потерпіти, полежати спокійно. І все ж таки, коли йому вдалося нарешті долізти до вузької смуги, яка відділяла Олега від провалля, хлопець встиг вже сповзти так низько, що Томасу довелося втиснутися між Олегом та гострим камінням над прірвою.

І напевно, Томасу вдалося б відтягнути Олега назад, нагору, до безпечного місця, якби він сам був при свідомості. Томас марив.

***

Мар’яна прибігла до табору, ледве дихаючи. Їй здавалося, що вона була відсутня декілька хвилин, а насправді її не було більше години. Вона підбігла під саму палатку, і тому не відразу зрозуміла, що сталося. Вона побачила тільки, що табір пустий. Спочатку вона відкинула край палатки, думаючи, що Томас з Олегом ховаються там від снігу, але збагнула, що сховатися під палаткою неможливо.

Мар’яна розгублено озирнулася довкола і побачила сліди на снігу, які тягнулися вниз до скелі. Сліди наче казали їй, що хтось тягнув важкий тягар. Вона відразу уявила собі жахливу картину: звір з великими ступнями і пазурами тягне її друзів, а винна у всьому вона, бо побігла рятувати козу, і забула про людей, про хворих людей у сніговій пустелі, чого не мала ніякого права робити. І ось сталося найгірше: вона не наздогнала Діка, не знайшла козу, залишилася сама посеред скель, злякалася, що не знайде дорогу в табір, злякалася за Томаса з Олегом, які були безпорадні, побігла назад, — і ось вона спізнилася.

Мар’яна дріботіла вниз по схилу, схлипувала і повторювала:

— Матінко рідна... Матінко рідна...

Чомусь на снігу лежала мотузка. Олегу вдалося розпутатися?

Вона обігнула сіре громаддя і побачила, що біля провалля лежить Олег, міцно зв’язаний, а Томаса ніде немає.

— Олеже, Олежику! — закричала вона. — Ти живий?

Олег не відповів. Він спав. Люди завжди засинають, коли минає приступ. Він був один, але слід від нього продовжувався вниз, до провалля. Мар’яна заглянула туди і побачила, що в проваллі, недалеко, в п’яти метрах, лежить Томас, дуже спокійно, і якось навіть зручно.

Мар’яна не відразу здогадалася, що Томас мертвий.

Тоді вона спустилася вниз, поспішаючи, обламуючи нігті об льодяне каміння, довго трусила його, намагалася розбудити, і раптом зрозуміла, що Томас помер, розбився.

Олег, який прийшов до тями, почув плач дівчини і запитав слабим голосом:

— Ти де, Мар’янко? Що сталося?

Він зовсім не пам’ятав, як зіштовхнув Томаса вниз. Тільки потім за уривками жахливих видінь Олега та за слідами вони нарешті змогли зрозуміти, як і чому все сталося, як помер Томас.