– Так, я тупнула ногою. Я твоя маленька сестричка і хочу, щоб ти купив мені піцу. Ти мій боржник, Пері.

Він стогнав і бубнів деякий час, але таки встав. І під нас нашої прогулянки по набережній ніхто не показував пальцем і не спинявся. Я зайняла нам хорошу лаву, з якої добру було видно всіх людей і Пері купив нам декілька шматочків у Монті.

Я вкусила і закрила очі на мить насолоджуючись піцою. Пері також вкусив і видавив весь сир, що повис у нього на підборідді. Він зітхнув і витер його.

– Піца у Монті - лайно. Я знаю, що винен тобі за допомогу в очищенні мого ім'я, але ти повинна була б обрати морозиво.

– Ти мій боржник не лише через це,- я витерла рот паперовою серветкою.

– А за що ще?- спитав Пері, від страху піднявши брови.

– Я дізналась, чому Тіфані Деспозіто полювала на мого хлопця декілька місяців тому. Виявилось, що це була помста, але вона обрала не ту людину.

– Он як?- його брови опустились.

– Маленька пташечка нашепотіла мені про те, що було між вами.

Він пробурчав:

– Нейт.

Я повернула обличчя до свого брата.

– Для тебе все це веселощі та ігри - спати з дівчатами, а потім ігнорувати їх. Ти поводиш себе так, ніби немає ніяких наслідків. Але вони є. Ти зробив їй боляче.
– я не могла повірити, що з усіх людей захищаю Тіфані Деспозіто.

– Ти права, - він підняв свої руки вгору, підкорюючись.
– Я думав що для неї то був також простий перепих на вечірці, без всякого значення. Але то було не так, я зрозумів це, коли вона перетворилась на навіжену, що "хотіла чогось більшого", - він повільно похитав головою.
– Я ніколи не думав, що вона направить свою злість на тебе за те, що зробив я. Те все, що було з Джастіном - негідна поведінка. Я не знав, що вона здатна на таке.

– Ніхто не знає, на що здатні люди, - сумно сказала я.

– Гаразд, тепер я почуваюсь дуже винним, - Пері штовхнув мене легко своїм плечем.
– Я куплю тобі також і морозиво.

Я сиділа на лавочці і дивилась на людей, поки Пері ходив за морозивом. Туристи проходили повз, їх сорочки були заляпані морозивом, шкіра обгоріла на сонці, але обличчя були щасливими. Місцеві завжди жалілись на літній наплив, трафік та натовп на пляжі, але все таки круто було рости в туристичному місті. Ціллю міста було зробити приїжджих щасливими і моя родина приймала участь в цьому. Я впевнена, що деякі люди повертались додому, кажучи, що їх поїздка на мис була такою веселою і найкращою її частиною було екстрасенсорне читання, яке проводила родина фріків. Я всміхнулась.

– Торкнись до мене, крихітко!

Я поглянула вгору і застогнала. Коді та Тревор - двоє малявок з нашої школи, друзі Тіфані та її оточення, пройшли повз, сміючись від насолоди.

– Так, - кричав Тревор.
– Торкнись мого члена і скажи де він був!

– Легко, - прокричала я у відповідь.
– Всередині мами Коді.

– Сука, - пробурмотів Коді.

Дякувати Богу, вони продовжили йти. Занадто для мене, хто любить своє місто і свою роботу. Добре. Я закрила очі і притулила пальці до скронь.

– Знаєш, що я ненавиджу?

А тепер що? Я відкрила очі і побачила, що поряд сидить Мадам Маслов. На ній була біла бавовняна сукня до низу, зашнурована до шиї. Вона була босою і схрестила ноги. Дивилась через моє плече на океан і говорила.

– Люди завжди питають мене про номери. Я не знаю номерів завтрашньої лотереї. Ненавиджу, коли вони просять про це.

Вона намагалась потоваришувати зі мною завдяки професійним негараздам життя екстрасенса?

– Мій дар працює не так,- продовжила вона зі своїм смішним акцентом.
– Так само як твій дар не завжди працює, коли ти цього хочеш.

Потім вона поглянула на мене. Її очі були темними, оточеними зморшками, які надавали їм доброго погляду.

– Ти тут, щоб зустрітись зі мною? Ти ж знаєш, що я раніше казала правду.

– Ні, я тут для того, щоб поїсти. І я не вірю в те, що ви сказали. Ви просто хочете щоб ми з родиною покинули місто і ви лишились тут сама.

– Те, що кажеш ти, неправда, - сказала вона, нахиливши голову вбік.
– правда ж в тому, що я знаю, що ти в небезпеці. Я вже казала тобі. Я намагаюсь захистити тебе, але ти не чуєш.
– для наочності вона показала на своє вухо.
– Покинь це місце. Поки не стало пізно.

Я чула кроки Пері, що лунали по набережній, коли він підійшов до лавочки з морозивом в руках.

– Що відбувається?- спитав він.

– Нічого,- сказала я.
– Мадам Маслов вже йде.

Я повернулась назад до Маслов, але вона вже не звертала на мене увагу. Вони дивилась на Пері. Вона встала і підійшла до нього, нахиляючи голову вбік.

– Ти здаєшся таким знайомим. Одного разу я зустріла чоловіка, що виглядав так, як ти, але старше.

Пері закам'янів. Моє серце почало битись швидше.