Казик стривожився і свиснув, кличучи на допомогу Діка. Він не збагнув, що зайшов надто далеко, і Дік його не почує. Тоді він знову заціпенів, роздумуючи, що робити. Раптом щільна стіна листя зашелестіла, і з неї поволі виповзла тварюка, схожа на краба, з якого зняли панцир і попереду причепили хобот. Тварюка була невідома Казику і не мала назви. Але від неї віяло небезпекою. І він назвав її гадом.

З боків хобота, нижче безтямних олов’яних очей, у гада були отвори, затягнуті мембранами. Мембрани ледь тремтіли, і Казик інтуїтивно зрозумів, що йому треба остерігатися саме їх. Тому, коли мембрани відкрилися і з отворів метнулися два постріли клейкої жовтої рідини, Казик вже був до цього готовий і, хоча його ноги були прикуті до затверділої калюжі, вивернувся і присів. Рідина з гучним плюскотом вдарилася до калюжі і потекла по ній, як вода по кризі.

Гад дуже здивувався, що промахнувся. Він не звик до такої поведінки жертви. Гад повів головою, підняв хобот до неба, затупотів тонкими непевними ногами — він обурився.

Казик навіть усміхнувся, коли побачив, як гад затулив отвори мембранами і почав роздуватися, пухнути, тужитися, потім знову відкрив мембрани, але замість пружних струменів з отворів вилилися тільки дві жалюгідні цівочки. Гад сів на задні лапи напевно, зібрався чекати і думати, якщо у нього, звичайно, було чим думати. Казику потрібно було вирішити проблему, як врятуватися з пастки.

Затверділий клей стис ноги. Вже було зрозуміло — чоботи пропали. Казик почав витягати ноги з чобіт. Тепер потрібно було стрибнути ліворуч, метрів на півтора, намагаючись не доторкнутися голими ступнями до клею. Оглядаючи Казика, гад розхвилювався. Він помацав кігтем передньої лапи клей і, зрозумівши, що він ще не засох, і жертву голими лапами не візьмеш, відійшов поволі та невпевнено тупцюючи навколо пастки, відшукуючи місце, звідки можна дотягнутися до Казика хоботом.

Казик стрибнув подалі від гада, так, щоби впасти на руки і підтягнути до себе ноги. Стрибок майже вдався, але права нога голою п’ятою потрапила на краєчок клеєного озера, і ногу гостро обпекло. Намагаючись відірвати ногу, Казик закричав так, що чути було, напевно, в селищі. Гад, зрозумівши, що муха, нарешті, попалася, швиденько поспішив до Казика.

Вигнувшись, Казик витягнув ніж і хотів було метнути його в гада, але зрозумів, що основне зараз — звільнити ногу, бо невідомо, чи допоможе ніж подолати цю тварюку.

Казик швидкими рухами намагався зрізати шар клею, але ніж тільки ковзав слизькою поверхнею. І тоді, відчуваючи, як тягнеться до нього хобот гада, Казик полоснув себе по ступні, промахнувся і підняв ніж, щоби поцілити в хобот, який вже дотягнувся до нього, обдавши холодним кислим смородом.

У цю мить Дік вистрілив у гада з бластера.

Дік не чув свисту, але почув крик про допомогу і, коли прибіг, злякався за Казика. Він стріляв, доки гад не перетворився на чорну тушу. Його ноги розсипалися, як гілки після бурі. Пахло озоном.

Казик здивовано подивився на купку попелу і сказав:

— Навіщо ж так? Пістолета шкода.

Він ніколи ще не бачив дії бластера, але знав, що заряди слід берегти.

— Дурню! — сказав Дік. — Він би тебе висмоктав. Хто лісом ходить, задерши носа? В Індію зібрався?

Казик промовчав. Йому вдалося відірвати ступню від клею. Текла кров. Він поліз у торбину за бальзамом. Потім сказав:

— Чобіт шкода.

Ногу натерли бальзамом і перев’язали, і Казик доїхав до селища на плечах Діка. Дікові було важко. Він тягнув ще й мішок з міхурами мустангів, але Дік був сильний, і всі про це знали. Тому він терпів. Казик теж мовчав, хоч нога боліла, і потім, в селищі, він два тижні стрибав на одній нозі.

Пригода з Казиком стала причиною важливих подій. Першим поштовхом до них стали слова Казика. Він тоді сидів на ліжку і дивився, як його прийомна мати шиє йому чоботи. Ще вранці Вайткус приніс крій — він вирізав заготовки з риб’ячої шкіри, і тітка Луїза зшивала їх. Праця була первісною, хоча Мар’яна принесла з “Полюса” справжні голки. Ниток вона там не знайшла. Тому в селищі, як і раніше, використовували стеблини водоростей, вони були досить товстими, і їх весь час доводилося зв’язувати. Вони були занадто короткі. Луїза, як завжди, бурчала, бо ненавиділа шити. На шиття в селищі витрачали занадто багато часу. Казик подивився на неї, а потім сказав:

— Коли видужаю, піду в ліс і притягну цього гада.

— Якого гада? Навіщо? — не зрозуміла Луїза.

— Щоби шити.

— А чому твій гад має шити?

— Ти не розумієш, — пояснював Казик. — Він не буде шити, він буде клеїти.

Луїза не звернула уваги на слова Казика, але він був людиною наполегливою. Як тільки він піднявся з ліжка, одразу ж підійшов до Старого і попросив у нього зайву сітку. Старий ловив сітками рибу в озерцях за болотами, сітки часто дерлися, і Старий, який плів сітки сотнями, вибрав найміцнішу, найбільшу і навіть згодився брати участь у полюванні на гада.

Ще в похід пішли Фуміко, зведена сестра Казика, і старший з дітей Вайткуса, добряк Петрас. Ну і, звичайно, Дік.

Три дні вони мандрували чагарниками, доки не відшукали гада, котрий плює клеєм. Дік роздражнив його, і гад виплюнув увесь запас клею. Потім накрити його сіткою і дотягнути до селища було заввиграшки. Головне — не обламати йому ніг.

Гадові зробили клітку, годували його хробаками і равликами. Він добре почувався, обмотав клітку зсередини павутиною і вважав її своїм помешканням. Він був тупим і повільним, ну а щодо зовнішності — в селищі звикли і до страшніших.