С е р г і й. На тиждень? У нас такими проміжками часу облік грошам не ведеться.

Лідія А н д р і ї в н а. На місяць?

С е р г і й. На день, звичайно. А що? І по заслузі, як мовиться. Руки в мене золоті. Мені б нейрохірургом...

Лідія Андріївна. Це ж що, три тисячі на місяць?

Сергій. Ну, коли менше, а коли і... Само собою переростки, але хто ж на них зважає заради спільної справи? Е-е, ви що, мамочко? Що з вами? (До Тані.) Здається, матінці погано.

Т а н я. Мамо! Мамо!

Лідія Андріївна. Зараз... зараз я..

Сергій. Ну-ну, Лідіє Андріївно, ви нас не лякайте.

Лідія Андріївна. Так-так, зараз. (Зібралася з думками.) Це... це все підло.

Сергій (засмутився). Ну от, так і знав! З дорогою душею, з розкритими обіймами, з найкращими намірами, щиросердо... А тебе ось так. Прикро. До речі, а чи не віддати вам Тетянку до мене в учениці?

Лідія А н д р і ї в н а. І чого ж ви її... навчите?

Сергій. Іронія ваша недоречна. Я серйозно. Скоро вона за тиждень, — ось тут і згодяться, мамочко, ваші мірки, — зароблятиме більше, ніж ви зі своїм стажем за місяць, а через рік зможе вибирати будь-який вуз країни на власний розсуд. Звісно, знадобляться й знання, але в доступних межах: більш-менш грамотно написати заяву при вступі і заповнити анкету. Анкета, як я зрозумів, годяща, так? От і добре. Але такі ж анкети майже у всіх, а от можливості... То дамо ж дівчинці можливість, само собою, якщо на той час вона взагалі захоче вступати.

Протестуючий жест Лідії Андріївни.

(Зумисне збентежено.) Ой, я, здається, знов щось не те сказав. Такий уже я весь недоладний, недоречний. Це від комплексів. У мене повно комплексів. А що ви думаєте, у кого на моєму місці їх не було б? Скінчив вуз, а працюю не за фахом. Була забезпечена нібито цілком пристойна зарплата, а заробляю у двадцять разів більше. Років за п'ятнадцять цілком міг би вселитися до однокімнатної державної квартири, а в мене вже є більша і краща. І своя власна. І давно. Були відкриті всі дороги... (Співає.) На-ам, мо-оло-дим... (На інший мотив.) Відкриті всі доро-оги... Знаєте? А я знайшов ще й стежечку, і знову ж таки свою. Думаєте, я від усього цього не страждаю? Чи ж не впливає це на мою психіку, не розхитує вщент мої нерви? Ви ж помітили, сподіваюсь, що я дуже нервовий. (Пересмикується, неначе в конвульсії.) Га?

Лідія Андріївна (крижаним тоном). Жити треба по правді.

Сергій (весь перемінився, майже зі слізьми на очах). Так! Так! Правильно! А я довго не міг знайти потрібного слова. Ах, як добре ви це сказали, мамочко.

Лідія Андріївна. І перестаньте називати мене мамочкою.

Сергій. Гаразд, мамочко.

Лідія Андріївна аж пересмикнулась.

(Примирливо.) Ну добре, добре, не буду. Навіщо нам сваритися? Мамочко.

Т а н я. Знаєте що?

Сергій (швидко). Ні!

Т а н я. Ви не маєте права! Навіщо ви знущаєтесь? Що ви все!.. Що ви!..

Лідія Андріївна. Танюшо, йди, донечко. Я не хочу, щоб ти слухала цю людину.

Сергій. Так, Танюшо, йди читай свої битви, перемоги й поразки, а ми тут... (Немов у радісному передчутті потирає руки.) Трохи розімнемося.

Т а н я. Іду, мамо.

С е р г і й. А то по чарчині, Лідіє Андріївно? За полемічний запал?

Лідія Андріївна (почекала, поки дочка вийшла). Я з вами пити не збираюсь.

Сергій. Чого ж гак? Не удостоюєте? Впав у очах? Ну, як хочете. Я ще ніколи нікого не примушував. Та й сам не збираюсь. Щоб продовжувати на рівних.

Лідія Андріївна. Вам це однаково не вдасться.

Сергій. Побачимо, побачимо, дорога Лідіє Андріївно. (Подумав.) Ага! Так от ви сказали: жити треба по правді. А ви як живете?

Лідія Андріївна. Ми?

Сергій. Авжеж, не крадете, не ріжете, але вступати приїхали чомусь не в Хохлому і не в Крижопіль, а сюди, до Борисового тата. Це чесно?

Лідія Андріївна (розгубилась). Ну, Боже мій... Я ж... Ми ж як до родичів. А куди ж іще?

Сергій. От-от, вам і на думку не спало, що можна вступати кудись іще. А й справді, навіщо, коли є така гарна людина, Борин тато, ваш родич... Правда, ніхто не знає, по чиїй лінії і чи родич взагалі, але це байдуже.

Лідія Андріївна (дуже засмучена). Ну, навіщо ж...

Сергій. Розчудесний Микола Георгійович допоможе, так. Щоправда, він вас погано пам'ятає і довго, болісно згадував, хто ви така взагалі, але відмовити...