Лідія А н д р і ї в н а. Ви лікар-шкідник.

Сергій. Лідіє Андріївно, ярлики минулого, вони, знаєте, бувають і безпідставні, як учать нас уроки історії. Ви не праві. Я навіть не лікар-здирник. Хоча міг би ним стати, як чимало з моїх колег. Порядність не дозволяє. Однак дедалі більші потреби випереджають застиглі на мертвій точці можливості, і мимохіть починаєш намацувати якусь іншу стежечку, де можна було б іще...

Лідія Андріївна. Відхопити?

С е р г і й. Ви швидко вловлюєте, але форма викладу... Вам необхідно попрацювати над стилем. «Виявити себе» — так буде точніше.

Лідія А н д р і ї в н а. Це все жахливо

Сері і й. А я про що!

Лідія А н д р і ї в н а. Ні, я маю на увазі ваші слова.

С е р г і й. А я — реальність. І щоденну практику. А вже я з нею зіткнувся... (Бадьоренько ляскає в долоні і, потираючи їх, дивиться на стіл.) Ну, то...

Лідія Андріївна (збуджено). Я все життя... Ми з чоловіком усе життя працювали...

Сергій. Усі працюють.

Лідія Андріївна. Працювали чесно і не зраджували свою професію...

Сергій. Тим гірше для вас. (Вже наштрикнув на виделку щось смачненьке і з задоволенням нюхає.) М-м-м...

Лідія А н д р і ї в н а. ... І прожили в одному місті...

Сергій. Містечку.

Лідія Андріївна. Нехай так. І пишалися тим, що ми порядні люди, що нас поважають...

С е р г і й. А хто вам сказав, що мене не поважають?

Лідія Андріївна. І виховували дочку саме на святих принципах... (Згадала про дочку.) Танюшо, здається, тобі слід учити.

Т а н я. Добре, мамо. (Підводиться.)

Сергій. Ні-ні-ні. (Хапає Тато за руку й знов садовить.) Дівчинці корисно. Присутність при подібній полеміці збагачує. Адже їй тут жити. А тут не так, як у вас.

Лідія А н д р і ї в н а. Це у вас, саме у таких, як ви, не так, як усюди.

С е р г і й. О, ні, Лідіє Андріївно, мамочко моя. Це у вас там не так, у вашому містечку Ен, заповіднику людських душ. До Червоної книги ще не втрапили? Вже час. Ось ви мені щойно тут казали: чесні, всілякі — ах! ах! — які... Краще дайте мені відповідь на нескромне запитання: скільки ви отримуєте на місяць? Не скільки заробляєте, а саме отримуєте. Ваша заробітна плата яка?

Лідія Андріївна. В мене немає різниці між зарплатою і заробітком.

Сергій. Тим гірше для вас. Отож?

Лідія Андріївна. Тепер, враховуючи мій стаж... сто тридцять карбованців плюс преміальні.

С е р г і й. І вам вистачає, ваших ста тридцяти карбованців плюс преміальних!

Лідія Андріївна. Ну, в нас невелике місто...

Сергій. Містечко.

Лідія Андріївна (вдає, що не почула). І витрати, звичайно, не такі... живемо ми скромно. За певної економії...

Сергій. Тобто за певного урізування себе у всьому необхідному?

Лідія Андріївна. Навіщо ж так?

С е р г і й. Як це — навіщо? Давайте, коли вже так, відверто. У вас доросла дочка, котра поки що не заробила ні копієчки, але сюди приїхала у вельветових штанцях...

Т а н я. Я рік працювала.

Сергій. Ах, перепрошую. У вас доросла дочка, котра за рік заробила собі на вельветові штанці...

Т а н я. Ну, знаєте...

С е р г і й. І ще на шкарпеточки!

Лідія Андріївна. Навіщо ж ви гак?

С е р г і й. Бо я все чудово розумію. Ось ваш зшиточок: «Морква — двадцять, буряки... сир — п'ятдесят чотири...»

Лідія Андріївна. Віддайте.

С е р г і й. Я бачу на вашому обличчі зморшки, так, вибачте мені, — я не галантний, — зморшки, і знаю, що не всі вони од віку. Ось цю, на чолі, ви помітили після того, як рік збирали Тані на шубку — вона вже велика дівчинка, і ходити взимку в демісезонному пальті стало просто незручно. А оці дві, у куточках очей, ось тут, з'явилися, коли ви вирішили, що Таня поїде вступати сюди, саме сюди, до нас, і знову стали відкладати й викроювати, і зрештою наважилися позичити, а тепер, окрім усього, ще й сушите голову, яким чином сплатити борг, і гарного гумору це вам не додає. А ось ця...

Лідія Андріївна (тихо). Коли помер мій чоловік.

Сергій. Так, це сумно. Але ми зараз не про те. Ось хочете, я... я ризикую, але думаю, що, можливо, навіть здобуду вашу прихильність. Так, ви мене не любите, вам і нема за віщо мене любити... Проте... (Виймає з гаманця дві банкноти вартістю в двадцять п'ять і п'ятдесят карбованців.) Ось. Котра з них вам більше до смаку?

Лідія Андріївна розгублено мовчить, не знаючи, чим усе завершиться