Біль розповзався вгору від моїх колін, але я була надто наляканою, щоб змінити позу на підлозі. Я не хотіла навіть на сантиметр рухатись. Я хотіла, щоб він продовжував говорити, адже до цих пір я була живою завдяки цьому.

– Виходить, ти кажеш, що вони заслуговували на це,- сказала я.

– Я повинен був вбити їх обох, хіба ти не розумієш? Щоб захистити свою родину. Але ти будеш останньою. Твій брат непритомний, і я поставлю його відбитки на пістолет - знаряддя вбивства. Його посадять на все життя за вбивство сестри та сина мера. Більше не лишиться сумнівів в тому, хто вбив решту, адже він і так був головним підозрюваним. Я ж можу поїхати до коледжу, геть звідси і почати все спочатку.

Він тяжко ковтнув.

– Вибач за це, Клер. Насправді ти подобалась мені. Дійсно подобалась. Ось чому я не вбив тебе відразу, як побачив поряд з тілом Біллі, коли ти намагалась скористатись здібностями.

Мене паралізувало. Кожен м'яз в тілі просто натягнувся.

– То ти дивився за мною з лісу.

– Я дав тобі другий шанс, щоб прийти до тями і не лізти в чужі справи. Але ти не послухалась. Продовжувала заважати. Тепер у мене немає вибору. Моя мати не повинна була починати все це. Але я маю все закінчити.

Маслов була правою. Стівен сказав, що читання принесуть йому неприємності. Вона сказала, що я була в смертельній небезпеці і то було правдою.

Я почала задихатись і мої легені боліли. Я почала моргати, коли крапля крові з'їхала по моєму лобі. Ось і все. Мій єдиний шанс переконати його. Благати про своє життя.

– Ти не хочеш вбивати мене, - сказала я.

– Звичайно ні, Клер, але повинен.

– Це не ти. Ти - не вбивця, - сказала я, благаючи.

– Декілька тижнів тому я б сказав те ж саме. Але ж ти більше за інших маєш знати, наскільки люди можуть дивувати. Вони можуть чинити такі речі, яких ти від них ніколи не чекала. Тобі здається, що знаєш когось, але все ж....

Він знизав плечима і підвів пістолет. А потім мій світ потемнів. Щось важке повалилось на мене. Я лежала на животі, лицем врізавшись в підлогу. Я почула постріл. Як розділилось дерево. Як закричав Стівен. Звуки боротьби навколо мене. Я нічого не бачила, але мені потрібно було знати, що відбувається. Я відштовхнулась руками і відкотила вагу зі своєї спини. Вона охнула.

– Пері?

Його голова була закривавлена, а очі розширені від страху. Звичайно у нього струс, але він достатньо прийшов в себе, щоб врятувати мене, коли це було потрібно. Вхідні двері були відкритими. Детектив Тоскано та інший офіцер скрутили Стівена на підлозі, заковуючи руки в наручники коли він кричав і корчився, немов тварина.

Пері нахилився над нерухомим тілом Джастіна і поклав два пальці на його пульс. А потім подивився на мене.

Глава 26

– Я дійсно вважаю, що тобі краще піти додому,- сказала мама.
– Відпочинь.

Мої пальці злегка торкнулись пов'язки на голові.

– Я буду відпочивати тут.

– Я також,- сказав Пері зі стільця поруч зі мною.

В нього була така ж пов'язка на голові. Ми виглядали немов два ідіоти, що побились головами.

Ми годинами були в лікарні. Моя рана була не такою і важкою. Мені були потрібні лише марля і таблетки. Пері наклали три шви і в нього був легкий струс, але з ним буде все гаразд.

Джастін... Ми все ще не знали.

Гебріел повернувся в зону очікування з повними руками пляшок з водою, які ми схопили і відкрили.

– Гебріел, - сказала моя мати, нахиляючись вперед у кріслі.
– Як твій батько дізнався, що мої діти були в небезпеці?

Гебріел зробив великий ковток води.

– У відділок зателефонувала та божевільна пані і репетувала, що ми негайно повинні їхати у ваш будинок.

– Ех,- сказала мама, стягуючи її виснажене волосся у низький хвостик.
– Міллі, мабуть, чула шум.

Гебріел знизав плечима.

– Ким би вона не була, але в неї був сильний російський акцент. Це все, що я знаю.

Мадам Маслов. В мене з'явились мурашки. У неї, напевно, було видіння боротьби і вона вчасно зателефонувала в поліцію. Я ковтнула слину. Я оцінила її, знаючи, як решта людей оцінювала мене. І помилилась. Вона була такою ж шахрайкою, як і я.

Я пішла за поворот, щоб викинути пусту пляшку у сміттєвий контейнер. Гебріел пішов зі мною. Коли ми лишились наодинці, він підійшов ближче і обійняв мене, поклавши підборіддя на мою голову. Я занурилась в його обійми, розділяючи емоції та виснаження на його плечах.

– Пробач,- сказав він тихо.
– Ти була права щодо Клейвортів.

– Напівправа,- сумно сказала я, відсторонившись.

Якби я побачила всю картину, то могла б врятувати Джастіна.

– Половина - це більше, ніж я думав, що ти зможеш.

– Але в кінці ти повірив мені. Настільки, що сказав батьку затримати Сесіль.

– Я хочу також вибачитись за підозри стосовно твого брата.

Я швидко пробачила йому це, адже я також останнім часом робила багато швидких і неправильних припущень.