— Так, але комісія вирішила, що вони так і не вийшли.

— Ти впевнений, що ніхто не вижив? — запитала Саллі.

— Я ні в чому не впевнений, — сказав Павлиш. — Але думаю, що дехто помер не відразу.

— Якщо хто-небудь і залишився, вони б не прожили тут жодного дня, — сказала Клавдія.

— Коли це сталося? — запитала Саллі.

— Я не знайшов бортового журналу. Але навіть влітку там мороз. Уночі поза сорок. У інші пори року ще гірше.

— Їм нікуди було йти, — сказала Клавдія.

— Ми обстежимо довколишні гори, — заперечив Павлиш.

— Там було багато людей, — сказала Клавдія.

— І діти, — мовила Саллі. — Експедиція і колоністи.

Жінки підігріли вечерю до повернення Павлиша, але їсти йому не хотілося. Він відразу почав переглядати плівки.

...Корабель у сніговому цирку.

Він ближче — нависає блискучий бік. Великий план — тьмяна, побита снігом та вітрами поверхня борту. Коридор корабля. Яскраве коло світла від ліхтаря Павлиша. Пульт керування, розбиті прилади... Сліди вибуху у відсіку двигунів... холодне запустіння смерті.

Вони пили каву, вони сиділи в маленькій, теплій, чистій вітальні станції, і кожен уявляв собі мертвий холод космосу, продовженням якого були ці гори, де знайшов свою смерть “Полюс”.

— Подивимося інші плівки? — запитав Павлиш.

— Не треба, — сказала Клавдія. — Завтра. Потрібно дізнатися, що належить робити.

— А що належить? — Павлиш зрозумів, що ніколи не стикався з такою ситуацією. Адже є правила на всі випадки — на вихід у відкритий космос і на поведінку при зустрічі з аборигенами. Навіть найнеймовірніші ситуації, і ті мають відповідне правило.

— Що ми можемо використати? — запитала Клавдія.

— Як використати? — не зрозуміла Саллі.

— Планетарні катери не пошкоджені?

— Катер пошкоджений. Транспортний відсік потрапив у точку удару.

Клавдія увімкнула інформаторій. Він видав текст на екран, букви були строгі, чіткі, з ними неможливо було сперечатися. Клавдія повторювала текст вголос: “При евакуації досліджуваної планети експедиція повинна переконатися у тому, що на планеті не залишається жодного предмета із Землі, за винятком приладів, залишених з метою подальшого використання...”

— Це не зовсім той випадок, — сказав Павлиш. — Напевно, тут мають на увазі мою зубну щітку.

— Зубну щітку?

— Три дні не можу знайти, — повідомив Павлиш. — Можливо, вона упала в якусь щілину, і через мільйони років, коли тут виникне цивілізація, вони відкопають мою щітку і вирішать, що на планеті побували гості з космосу.

— Не час для жартів, — сказала Клавдія і схилилася над індексом. — Тут має бути ще. щось. Я точно пам’ятаю. Ось.

Знову засвітився екран інформаторію: “У випадку виявлення на досліджуваній планеті речей, що потрапили туди у результаті необережності попередньої експедиції чи залишилися після катастрофи земного космічного корабля, експедиція зобов’язана забрати їх з собою, а якщо це неможливо — знищити”.

— Я ж казала, — зраділа Клавдія. Вона пишалася тим, що пам’ять її не підвела.

— Та як же так, — заперечила Саллі. — Адже там люди...

— Люди загинули двадцять років тому.

— Можна не поспішати, — сказав Павлиш. — Ми ще не відлітаємо.

— Треба поспішати, — заперечила Клавдія.

Вона знову читала індекс.

Павлиш не зрозумів, що зараз Клавдія веде з ним війну. Він зовсім забув про свій бунт і про те, що пішов на “Полюс”, відкрито не підкорившись Клавдії, і тепер вона хоче знову бути головною у групі.

— Це десь у примітках, — сказала вона. — Там повинні бути примітки.

— Я не розумію, — мовила Саллі. — Що може статися?

— Я можу помилитися в точних формулюваннях, — сказала Клавдія. — Але зміст мені зрозумілий. Як і повинен бути зрозумілий вам. Корабель після катастрофи — джерело земних мікроорганізмів. З вашої вини може статися екологічне лихо.

— Мікроби вимерзли, — сказав Павлиш.

— Ти гарантуєш? Як біолог?

— Ні, не гарантую, — погодився Павлиш.

Він розумів, що хоче сказати Клавдія. Павлиш заходив у корабель. І якщо щось чуже цьому світові, а може навіть небезпечне, залишилося там, мікроорганізми чи віруси, то Павлиш залишив їм шанс вирватися назовні. А зараз не так вже й холодно — навіть високо в горах. І невідомо, станеться щось, чи ні. Швидше за все, не станеться. Але інструкції складали дуже розумні й передбачливі люди.

— Але ж не можна... — сказала Саллі. — Він зараз як пам’ятник... — Вона враз замовкла.

— Люди вийшли в космос не для того, щоби залишати пам’ятники, які можуть знищити чуже життя. Ми — не джерела зарази, — сказала Клавдія. — Основа справжньої цивілізації — гуманізм.

Високі слова запалили очі Клавдії світлом подвижника.

“Тебе би на багаття, — подумав Павлиш. — Полум’я б відступило”.

Саллі піднялася і вийшла з кімнати поставити чай. Вона зупинилася біля дверей і мовила: