Водночас, хотілося сподіватися... На що? І відразу ж Павлиш придумав відповідь: на те, що хтось залишився живий, зумів підняти планетарний катер і вийти у космос. Безглуздість цієї думки змусила досадливо поморщитися. Адже Павлиш чудово знав, що це за корабель, знав, що він давно зник безвісти. Останній зв’язок з ним був, коли він йшов у дальній стрибок зовсім в іншому секторі. Щось трапилося під час стрибка. Корабель з нього не вийшов. І зник безслідно, що буває вкрай рідко, раз на десятиліття.

Виявляється, корабель вийшов зі стрибка тільки для того, щоби безсило упасти у цих холодних горах. І звичайно, ніхто з нього не врятувався. З тієї причини, що якби вони запустили рятувальний катер, то змогли би дістатися до населеної планети. Цього не сталося.

Павлиш повернувся до себе на катер, згадав, що Клавдія, напевно, божеволіє — так давно він мовчить.

Якщо Клавдія і божеволіла, то вона чудово тримала себе в руках.

— Щось сталося? — запитала вона крижаним голосом, почувши Павлиша.

— Як тобі сказати...

Клавдія мовчала. Зв’язок працював бездоганно, Павлиш чув її швидке дихання.

— Я знайшов “Полюс”, — сказав Павлиш.

— Який полюс?

— Пам’ятаєш, ти мені казала про аномалію. Це не аномалія. Це космічний корабель “Полюс”. Може, ти чула, що він щез двадцять років тому?

— Ой! — долинув голос Саллі. Напевно, вона стояла поруч з Клавдією. Можливо, також хвилювалася, куди зник Павлиш. — А люди?

— Він загинув. Розбився, — сказав Павлиш. — Зараз я постараюся проникнути в нього.

— Почекай, — сказала Клавдія. — Ми не знаємо причини катастрофи.

— Він розбився, — повторив Павлиш. — Минуло двадцять років.

— Тоді немає чого поспішати, — сказала Клавдія. — Ми прилетимо туди разом. За інструкцією не можна йти одному.

— Я в скафандрі, — сказав Павлиш.

— Звичайно, Славко піде, — сказала Саллі. — Я би також пішла.

— Я категорично проти, — відрізала Клавдія.

— Вибач, — відповів Павлиш і відключив зв’язок.

Це була відкрита революція, бунт на кораблі.

Павлиш відкрив скриньку з експедиційними приладами. У катері повинні бути необхідні речі — мотузки, крюки. Обставини бувають такі несподівані, що вся технологія космічного часу виявляється безсилою перед шматком тросу.

Павлиш відразу відшукав ідеальне знаряддя, щоби проникнути на корабель, — реактивний рюкзак.

Усередині корабель добре зберігся. Він був немов заспиртований крижаним повітрям.

Павлиш повільно йшов коридорами корабля, заглядаючи в каюти. Його метою був пульт управління. Там повинен зберігатися бортовий журнал.

Каюти були порожні. Це було дивно: навіть коли більша частина команди перебувала в анабіозному відсіку, чергових на такому кораблі мало бути не менше сотні людей.

У каютах все залишалося таким чи майже таким самим, як на момент катастрофи корабля. Речі на місцях, але жодного трупа.

На кораблі летіли сім’ями. В одній каюті — Павлиш запам’ятав її номер: 44 — його раптом зворушила картина закарбованої миті. Там стояла дитяча колиска, біля неї розпочата пляшечка дитячого молока. Іграшки в колисці...

Павлиш вже переконався, що після аварії на кораблі залишилися живі люди. І йому потрібно було зрозуміти, що сталося з ними потім.

Павлиш відшукав пульт керування. Він сильно постраждав. Прилади управління були розбиті. В мертвому хаосі дивом здавався зелений вогник сигналу автоматичного зв’язку із Землею. Павлиш вимкнув його — мерехтіння вогника в мертвому кораблі мало зловісний відтінок.

У відсіку керування та в інших службових приміщеннях “Полюса” Павлиш нікого не знайшов. Не було і бортового журналу. Не було людей і у відсіку двигунів, який постраждав найбільше. Нарешті Павлиш дістався до анабіозного відсіку. Двері до нього були зачинені. Але Павлиш був готовий до цього. Він прихопив з катера різак.

Замок піддався досить легко. В анабіозному відсіку було темно — стіни тут, на відміну від інших приміщень, не були вкриті фарбою, яка світилася. Павлиш увімкнув ліхтарик шолома.

І тоді все зрозумів. Люди в анабіозних ваннах загинули разом з кораблем. Швидше всього, під час аварії одразу відключився енергоблок, і ті, хто залишилися живими на кораблі, не змогли запустити систему реанімації. Хоча, напевно, намагалися. Деякі ванни були відкриті, але врятуватися нікому не вдалося.

А потім розчини у ваннах замерзли, і ті, хто спали на момент загибелі “Полюса”, опинилися замурованими в прозорих крижаних глибах. І тут же, в переходах між ваннами, Павлиш знайшов тих, хто загинули за межами відсіку. У когось вистачило сили перетягнути їхні тіла сюди.