— Я дізналася, що ви пішли на прогулянку, — сказала вона. — І вирішила до вас приєднатися. Якщо ви не заперечуєте.

— А Клавдія не розсердиться?

— Так навіть краще. За інструкцією належить, щоби у небезпечних і незнайомих місцях розвідку проводили групою.

— А де тут небезпечне місце?

— Далеко не відходьте, — пролунав голос Клавдії.

— Ми тільки зазирнемо в ліс — і назад, — відповіла Саллі.

Ріденька трава, що вкривала галявину, зникла за три кроки від

перших дерев. Тут була гола земля з плямами моху.

Стовбури дерев були білястими, одні з рожевим, інші з жовтуватим полиском. Утім, стовбурами їх можна було назвати лише умовно, скоріше вони були схожими на підземне коріння, яке чомусь вирішило вилізти на білий світ. Біля самої землі коріння спліталося у химерні вузли, наче побоювалося, що хтось потягне його назад під землю, а тому вжило контрзаходів.

Листя, у звичному розумінні, на деревах не було. Коріння тоншало, перетворюючись на сиве волосся, яке звисало торочками і ледь похитувалось від найменшого подиху вітру, що надавало лісу зловісного, відьомського вигляду.

Земля під ногами була мокрою, де-не-де лежали палянички снігу, чергуючись з помаранчевими і салатними жмутами лишайників і синіми пагорбами моху.

— Як у страшній казці, — сказала Саллі.

Вона простягнула руку і обережно доторкнулася рукавичкою до стовбура. Стовбур м’яко піддався, наче був каучуковий, а волосся на голові дерева заворушилося. Саллі крикнула і відсмикнула руку. Павлиш навіть не посміхнувся. Зловісна атмосфера лісу пригнічувала.

— Що? — різко запитала Клавдія.

— Все нормально, — відповіла Саллі. — Звикнемо.

Вони пройшли ще кілька кроків, намагаючися не торкатися стовбурів. Зупинилися.

— Гляньте, — тихо сказала Саллі.

Перед ними, за кілька кроків, з моху вилізали невеликі півкульки, схожі на шапки грибів, що проростають із землі.

Павлиш хотів взяти один з грибів, але Саллі сказала:

— Зачекайте, я маю щуп.

Вона протягнула до гриба тонкий щуп, і раптом гриб від дотику металу зник, ніби провалився крізь землю.

— Цікаво, — сказала Саллі і протягнула щуп до другого гриба.

І в цю мить тонкий корінь, що відходив від стовбура і лежав на землі, подібний за кольором і тому на вигляд безпечний, кинувся на щуп, рвонув його до себе, обкрутив його, а оскільки Саллі не випустила щуп, намагаючись втримати його, то корінь заледве не повалив її — така у нього була потужна сила.

Павлиш діяв майже інстинктивно. Він вихопив анбласт і вдарив вогнем по кореню. Той відразу випрямився і завмер.

Саллі стояла, притиснувши щуп до грудей, наче боялася, що хтось ще захоче його відібрати.

— Вибачте, — сказала вона.

— Нас тут не люблять, — відповів Павлиш.

У лісі стало похмуро. Снігова буря, що прийшла з озера, закутала ліс метушнею мокрих сніжинок.

— Пішли додому, — сказала Саллі.

— Згоден.

Через сніг нічого не було видно й за три кроки. Напевно, під час боротьби з коренем вони втратили напрямок, бо пройшли метрів п’ятдесят лісом, а він не закінчувався. Лише дерева стояли ще щільніше, стовбури були товщі і біліші.

— Клавдіє, — сказав тоді Павлиш. — Дайте нам напрямок.

— Вам ще бракувало заблукати, — сказала Клавдія.

Зазвучав зумер, який зорієнтував їх на базу.

Вони поверталися поволі, обходячи купки моху і лишайники. Одного разу, щоправда, Павлиш наступив на помаранчевий слиз, він приклеївся до чобота і почав повзти уверх по нозі. Павлиш нагнувся, щоби стерти лишайник, але він одразу ж переповз на рукавичку.

— Добре, — сказав Павлиш, — вважатимемо, що ми несемо з собою зразок.

— Що несете? — запитала Клавдія.

— Дуже незатишний ліс, — сказав Павлиш. — Я не хочу тут заблукати.

— Зараз чаю вип’ємо, — сказала Саллі.

— Чудова ідея! — погодився Павлиш.

Через останні дерева виднілися перекреслені цівками дощу і снігопаду куполи станції.

Але виявилося, що до них не так просто дійти.

Між лісом та станцією на них чатував хижак.

Таке могло приснитися лише в босхових жахіттях. Шість тонких ніг несли важке тіло, вкрите зеленуватою, довгою, схожою на водорості, шерстю, яку по хребту прикрашали високі панцирні пластини. Страшенна вищирена тварюка повільно відкривала і закривала пащеку, ніби примірялася, як би вгризтися у здобич.