Павлиш зачинив люк і сів у крісло пілота.

— Вона мовчить, — сказала Саллі.

— Вона могла відійти від пульта зв’язку, — спокійно відповів Павлиш. — На станції місця багато.

Павлиш підняв катер. “Полюс” перетворився на чорний гудзик на білому халаті долини. Саллі продовжувала викликати Клавдію. Клавдія мовчала.

Павлиш увійшов у крутий віраж і, набираючи швидкість над озером, піднявся у хмари, щоб спуститися вертикально до станції.

Під хмарами періщив дощ і було похмуро.

Павлиш поставив всюдихід біля купола лабораторії, вимкнув двигун і підняв велику сумку з речами, які вони взяли з “Полюса”.

— Нічого не забула? — запитав він.

Саллі заперечливо похитала головою.

Вони пройшли просто до входу. Всередині горіло світло, і вікна станції, округлі, в один ряд, приємно і затишно світили, кидаючи тепле світло на сірі скісні струмені зливи.

Станція була замкнена. Клавдія не відчинила двері, коли катер приземлився.

Саллі натиснула клавішу на вхідних дверях. Було чути, як у станції пролунав дзвоник.

Павлиш зазирнув у люк.

Струмені води стікали по ньому і заважали дивитися.

Саллі набрала код. Двері у перехідний відсік відсунулися. Вони зайшли.

— Щось сталося, — сказав Павлиш.

Струмені безінфектанта уперіщили у скафандри. Саллі виключила душ, зірвала шолом. Вона першою кинулася у кают-компанію.

Павлиш почав вилазити зі скафандра, коли почув крик Саллі.

Він влетів у кімнату. Кімната була яскраво освітлена. При такому світлі картина видалася зовсім неймовірною.

Усе в кают-компанії було перевернуте. Наче тут воював цілий полк. Сліди битви були повсюди: меблі перевернуті, посуд і прилади розбиті. І посеред цього безладу на підлозі лежала Клавдія з анбластом в руках.

Саллі схилилася над нею, прослуховуючи серце.

— Зачекай, — сказав Павлиш.

Він припідняв повіки Клавдії. Реакція була.

— Вона жива, — сказав він. — Але без пам’яті.

Павлиш швидко провів руками уздовж її тіла, намагаючись зрозуміти, чи є рани, але серйозних пошкоджень не виявив.

— Вона відстрілювалася, — сказала Саллі.

Павлиш теж помітив сліди пострілів на меблях і стінах.

Руки Клавдії були скривавлені — всі у подряпинах і синцях. Павлиш не міг знати, що у припадку безумства, викликаного укусом снігової блохи, Клавдія билася з уявним ворогом. Павлиш вирішив, що вороги були реальні, що хтось увірвався всередину станції і мало не вбив Клавдію.

Павлиш переніс Клавдію на диван, потім склав портативний діагност, який, на жаль, нічим йому не допоміг — він лише подав загальну картину безпам’ятства, нервового виснаження, але ні перспектив, ні лікування подати не зміг, оскільки навіть за аналогією з такими хворобами не стикався.

Усі спроби Павлиша привести Клавдію до тями не давали жодного результату.

Час минав. Уже двадцять хвилин минуло, як вони на станції.

— Мені здається, пульс слабшає, — прошепотіла Саллі.

Павлиш поглянув на прилади і заперечно похитав головою.

— Я повинна була відчути, — бідкалася Саллі.

— Незрозуміло, — сказав Павлиш, — наче таємниця зачиненої кімнати. Двері були зачинені, замок працює бездоганно, чужих слідів на станції немає, а хтось пройшов через могутні стіни...

— Що ми тут знаємо! — гірко сказала Саллі. — Ми ледве зачепили поверхню цієї планети і не знаємо, що там у неї всередині.

— Але хто з нас ще був таким обережним, як Клавдія?!

— Ти краще скажи, що робити. Я так більше не можу.

— Напевно, вихід один, — сказав Павлиш. — Піднімаємо планетарний катер.

— Летіти до маяка?

— Так, на максимальній швидкості через три години ми будемо біля маяка.

Маяк був у відкритому космосі, за межами поля тяжіння планети, яке заважало космічному зв’язку.

— Напевно, так, — сказала Саллі.

З маяка можна було вийти на зв’язок з Галактичним центром і підключитися до діагностичного пункту, який дасть рекомендації, що робити.

Вони перенесли Клавдію у катер.

Потім Павлиш знову повернувся на станцію. Могло статися так, що їм доведеться йти на зближення з пролітаючим поруч кораблем і вони не скоро повернуться сюди. А можливо, взагалі не повернуться.

Павлиш увімкнув камеру — у нього було півхвилини, поки Саллі задавала катеру програму польоту, — і відзняв картину погрому. Фотографія зможе допомогти, коли в Галактичному центрі аналізуватимуть причину трагедії. Причина може виявитися достатньо серйозною, і тоді планету закриють для досліджень, перевівши її у категорію небезпечних світів.