ІНСПЕКТОР: Дольче? Щось солодке?

ДІВЧИСЬКО: Солодке, так. Він казав мені, що його ім'я означає щось солодке або зацукроване (Плаче.) Він був такий ніжний, такий милий.

ІНСПЕКТОР: По-моєму, є чимало слів для передачі цього поняття.

КОМІСАР: Асукерадо, дзукерато, світнед, генукерт, оцукшони.

ІНСПЕКТОР: Мені це теж відомо, комісаре.

ДІВЧИСЬКО: Зукко. Зукко. Роберто Зукко.

ІНСПЕКТОР: Ти певна?

ДІВЧИСЬКО: Певна. Я певна.

КОМІСАР: Зукко. Через зет?

ДІВЧИСЬКО: Через зет, так. Роберто. Через зет.

ІНСПЕКТОР: Ведіть її складати покази.

ДІВЧИСЬКО: А мій брат?

КОМІСАР: Твій брат? Який у біса браг? Якого брата тобі ще потрібно? У тебе ж є ми.

Виходять.

У міському саду, серед білого дня.

На лавці сидить гожа дама.

Входить Зукко.

ДАМА: Сідайте біля мене. Погомоніть зі мною. Я нуджуся; нав'яжеться розмова. Не люблю міських садів. У вас якийсь поганий вигляд. Це я змушую вас торопіти?

ЗУККО: Я не поганий.

ДАМА: А все ж руки у вас тремтять, як у хлопчика перед своєю першою дівчиною. Личко у вас симпатичне. Ви вродливий хлопчина. Ви жінок любите? Надто вже гарний ви вродилися, щоб не любити жінок.

ЗУККО: Жінок я люблю, так, дуже люблю.

ДАМА: Певно, вам подобаються сімнадцятирічні?

ЗУККО: Мені всі жінки подобаються.

ДАМА: Що ж, це чудово! Ви вже поштуркували якусь жінку?

ЗУККО: Ніколи.

ДАМА: А бажання? У вас з'являлося бажання бити жінку, чи не так? Це бажання виникає одного дня в усіх чоловіків; геть у всіх.

ЗУККО: Тільки не в мене. Я людина лагідна і мирна.

ДАМА: Ото дивак.

ЗУККО: Ви на таксі приїхали?

ДАМА: О ні. Не терплю таксистів.

ЗУККО: Отже, у вас своя машина.

ДАМА: Звісно. Не могла ж я пішки чимчикувати — мешкаю на іншому кінці міста.

ЗУККО: А якої марки машина?

ДАМА: Очевидно, ви подумали, ніби в мене порше? Ні, у мене жалюгідна малолітражка. Мій чоловік — скупердяй, яких мало.

ЗУККО: А марка?

ДАМА: Мерседес.

ЗУККО: Який саме?

ДАМА: 280 ес-е.

ЗУККО: Яка ж це жалюгідна малолітражка?

ДАМА: Нехай і так. Але чоловік мій жмикрут, та й годі.

ЗУККО: А хто отой хлопчик, що усе на вас позирає?

ДАМА: Це мій син.

ЗУККО: Ваш син? Він уже великий.

ДАМА: Йому чотирнадцять, а ні на рік більше. Я ж не якась там бабця.

ЗУККО: Виглядає він старшим. Спортом займається?

ДАМА: Увесь свій час. Я йому всі міські клуби оплачую всі тенісні корти, хокей, гольф. Так цього мало, він ще й вимагає, щоб я супроводжувала його на тренування.

ЗУККО: Як на свій вік, він здоров’яга. Дайте мені щ вашої машини.

ДАМА: Отакої! Вам, бачте, хочеться мати ще й машину.

ЗУККО: Так, я хочу мати машину.

ДАМА: Так спробуйте взяти.

ЗУККО: Дайте ключі.

ДАМА: Не морочте мені голови.

ЗУККО: Дайте мені ключі. (Дістає пістолет і кладе собі на коліна.)

ДАМА: Ви божевільний. З такими цяцьками не граються.

ЗУККО: Гукніть вашого сина.

ДАМА: Дзуськи.

ЗУККО (погрожуючи їй пістолетом): Гукніть вашого сина.

ДАМА: Ви божевільний. (Кричить синові.} Забирайся геть. Вертайся додому.