Роберто Зукко
Його матір
Дівчисько
Її сестра
Її брат
Її матір
Старший пан
Гожа дама
Парубійко
Нетерплячий молодик
Перелякана повія
Інспектор-меланхолік
Інспектор
Комісар
Перший охоронець
Другий охоронець
Перший поліцай
Другий поліцай
Чоловіки, жінки, повії, молодики, голоси в’язнів та охоронців.
Проказавши другу молитву, ти побачиш, як сонячний диск розтягується і з нього випинається фалос, зароджений вітрами; і якщо повернешся лицем на Схід, він теж зміститься туди, а якщо повернешся лицем на Захід, він піде за тобою.
I. Втеча
Дорога для обходу в'язниці, на рівні даху.
Дах в'язниці, від піддашшя до гребеня.
Пора, коли охоронці, приспані тишею і втомлені видивлянням у пітьму, нерідко стають жертвою галюцинацій.
ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Ти чув якийсь галас?
ДРУГИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Ні, нічого.
ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Завше ти нічого не чуєш.
ДРУГИЙ ОХОРОНЕЦЬ: А хіба ти щось чув?
ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Ні, але таке враження, ніби чути було галас.
ДРУГИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Так ти чув чого чи не чув?
ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Вухами не чув, але за ідеєю галас був.
ДРУГИЙ ОХОРОНЕЦЬ: За ідеєю? Не вухами?
ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Що ти за людина без дієва? Ніколи нічого не чуєш і нічого не бачиш.
ДРУГИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Нічого не чую, бо нічого чути, і нічого не бачу, бо нічого бачити. Ми стовбичимо тут даремно, бач уже й до сварки недалеко. Даремно, зовсім даремно; безглуздя — оці рушниці, німі сирени, наші розплющені очі, тоді як у цю добу очі в усіх людей заплющені. Еге ж, як на мене дурне діло — витріщати очі, коли навколо ані лялечки, нашорошувати вуха, коли довкола ані звуку, бо о цій порі нашим вухам ліпше слухати гомін нашого внутрішнього всесвіту, а нашим очам милуватися нашими внутрішніми ландшафтами. Ти віриш у існування внутрішнього всесвіту?
ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Вірю, що наше перебування тут необхідне, ми тут на те, щоб перешкодити втечі.
ДРУГИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Про яку в біса втечу ти говориш? Це виключено. Тюрма обладнана за останнім словом техніки. Найкрихітнішому в’язневі не втекти. Хоч би був завбільшки й з мишеня. Ну, пробереться крізь великі решітки, а за ними знайде дрібніші, такі, як друшляк, пролізе туди, а далі ще тонші, мов сито. Щоб пройти крізь них, треба розтектися якоюсь рідиною. А в’язень, ладний ножем вдарити, рука, здатна задавити — це тобі не м’яка водиця. Навпаки, вони мають бути важкі та тверді. Звідки, по-твоєму, з'явиться в когось ідея ножем ударити чи задавити голіруч? Спершу ідея, а потім готовність її втілити?
ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Та звідки ж? Із простісіньких хитрощів.
ДРУГИЙ ОХОРОНЕЦЬ: От я вартую вже шість років і все приглядаюся до вбивць, дошукуюся, чим вони різняться від мене, тюремного охоронця, не гідного ножем вдарити чи задавити, не гідного навіть замислити щось таке. Міркую, прикидаю, навіть слідкую за ними в душовій, бо чув, буцімто вбивчий інстинкт таїться у природі. Тих цюцюрин я бачив не менше, як шістсот, і всі вони, їй-богу, різні: великі, маленькі, тоненькі, зовсім дрібненькі, округлі, видовжені, трапляються серед них і дуже здоровецькі, але з цього нічого не випливає.
ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Кажу тобі — з хитрощів. То ти щось бачив.
Показується Зукко, ступаючи гребенем даху.
ДРУГИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Ні, нічого.
ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Я теж, хоча ні, стривай, я нібито щось бачу.
ДРУГИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Ага, на даху нібито якийсь тип маячить — це й мені ввижається. Це все з нашого недосипу.
ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Справді, що йому там, на даху, робити, цьому типові? Що не кажи, а заплющувати очі, спрямовуючи їх у наш внутрішній світ, таки корисно.
ДРУГИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Мені навіть привиджується, нібито це Роберто Зукко, отой, кого сьогодні по обіді за вбивство рідного батька запроторили. Що за звірюка, що за дикун!
ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Роберто Зукко? Вперше чую це ім'я.
ДРУГИЙ ОХОРОНЕЦЬ: Так тобі видно цього типа чи тільки я його бачу?
Зукко так само спокійно пробирається дахом
ПЕРШИЙ ОХОРОНЕЦЬ: По ідеї, когось видно. Але що то?