Так нічого й не вирішивши, Бонне вийшов на вулицю.

В барі біля готелю ще було людно. Грала піанола. Комісар сів біля стойки і один за одним випив два келихи коньяку. Але нітрохи не сп'янів. Подумав і випив ще один. Зробилося тепліше, і перспективи вже не видавалися такими сумними.

Вийшов з бару, постояв трохи на свіжому повітрі й пішов спати.

За Унтеркрїмлем, невеличким гірським, містом, Хетель з'їхав з асфальтованого шосе на звичайний кам'янистий путівець. Зупинив пікап поблизу струмочка, що збігав крутим схилом. Довго пив холодну джерельну воду, сьорбаючи просто із струмочка, і мружився від задоволення. Напившись, сів на порослу мохом кам'яну брилу, мовив весело:

— Можете дякувати богові! Сюди не соває носа жодний поліцейський.

Ангель визирнув з-під брезента, роздивлявся недовірливо. Навколо гірські схили, немов земля сколихнулася величезними хвилями і раптово застигла. Десь далеко в долині, на самісінькому обрії, червоніють дахи Унтеркрімля, вище — сіра смужка шосе, по якій повзуть автомобілі, а тут — небо й зелені схили, жебонить вода у струмочку і співають птахи. Ангель розчулився: життя, виявляється, триває, а вони не помічають його красот у гонитві за житейськими благами!

Грейт занурив голову в холодну воду, чмихав і відпльовувався, вмиваючись. Змивши дорожній пил, обтерся хусточкою, запитав:

— Фрау Вессель не залишила десь пакунка з бутербродами? Зараз я з'їв би слона…

Тепер усі згадали, що фактично навіть не снідали. Але в пікапі не було ані крихти їстівного — заспішили, аби скоріше знайти де-небудь притулок. Їхали повільно, розглядаючись навколо.

Люди селилися тут рідко — невеличкі хутірці острівцями розкидані в зеленому морі. А путівець в'юнився між схилами, забираючи ще вище, здавалось, уже нічого не буде, крім неба і кам'яних брил, але й там жили люди — за поворотом близько від дороги стояв акуратний цегляний котедж із мансардою, і з комина підіймався в небо дим.

Хетель зупинив машину.

— Я піду на розвідку. Ви — диваки-туристи, я вожу вас, вам набридли мотелі й кемпінги, хочете екзотики и самотності…

— Ідіть, Вольфганг, — пожартував Грейт, — і не забудьте одразу домовитися про печеню. Більше картоплі й м'яса, можна, правда, і яєчню. Зрештою, все, що завгодно, крім трави…

Хетель, не дослухавши полковника, рушив до садиби. Грейт, вийшовши з кабіни, сперся на крило, запитав Ангеля:

— Вам не розтрусило кишок? Дорога така, що я головою мало не пробив стелю цієї лайби.

Ангель не відповів. Розглядав котедж. Нарешті виніс присуд:

— Тут нам було б непогано. Місце пустинне і всього десяток кілометрів до Унтеркрімля.

Полковник витяг із бумажника карту.

— І лише чотири кілометри до штольні…

— Щось Хетеля не видно, — захвилювався Ангель. — Може, нікого нема і він розшукує хазяїв?

— А дим?

— Ваша правда. Мабуть, Вольфганг домовляється.

Хетель вийшов з котеджу через кілька хвилин.

Грейт намагався з його вигляду догадатися, чи п спіймав він облизня, та Вольфганг нічим не виказував ані розчарування, ані задоволення: йшов, втупившись у стежку, буцімто вона пролягала над урвищем. Перестрибнув кювет, блиснув окулярами.

— Домовився, — сказав коротко.

У полковника одлягло від серця. І все ж перемогла обережність:

— Хто там живе?

Хетель, сідаючи за кермо, пояснив:

— Самотня жінка зі старим батьком. Недавно в неї помер чоловік. Мак сина, який вчиться десь там, — кивнув на долину, — і зрідка навідує їх. Я зняв дві кімнаті: мансарди. Нічого, чистенькі…

Хазяйка чекала на них біля відчинених воріт. Огрядна, повновида жінка років під п'ятдесят, дивиться привітно і осміхається.

Грейтові вона сподобалася. Подумав, що хазяйка котеджу має лагідну вдачу — з нею буде легко домовитися. Вистрибнув із машини, допоміг їй причинити ворота. Поцікавився:

— Як з обідом, фрау?..

— Шварцвеллер, — відрекомендувалася жінка. — Але ж я не розраховувала на гостей…

— Якщо у вас знайдеться півтора десятка яєць і шматок грудинки, — заявив Грейт з ентузіазмом, — то ми будемо врятовані!

— Звичайно, знайдеться. Маю ще сир, ковбасу й молоко.

— А шнапс?

— О-о!.. — розвела руками хазяйка. — Ми не п'ємо. Є лише почата пляшка спирту.

— Згодиться, — милостиво схвалив Грейт. Озирнувся на товаришів — Фрау Шварцвеллер почастує нас чудовим обідом. Забирайте валізи, Франц, і підемо влаштовуватись.

Та Ангель не зрушив з місця. Стояв, спершись на машину. Поплескав по накритих брезентом контейнерах:

— Спочатку…