Шрифт:
* * *
61 Фортуні попелу на голову насип, З місяцевидою гуляй і пий! Звели б Тебе давно у гроб думки, якби піддався. Нікого не вернув землі холодний глиб! * * *
62 Хіба у всесвіті найкращий твір - не ми? В очах у розуму зіниця й зір - не ми? Це коло всесвіту скидається на перстень, А камінь, що горить ясніш од зір,- це ми. * * *
63 Якщо ти любиш пить, до мудрих прихиляйся, З тюльпановидими, веселими впивайся. Впивайся, та не так, щоб дивувались люди: Потроху, зрідка пий і від людей ховайся. * * *
* * *
65 Як гарно: на квітках - росинки прохолодні, I дівчина в квітках. Ну що ж: напередодні Було усякого - про те тепер не згадуй, Все, що було, забудь: найкращий день - сьогодні. * * *
66 Я хворий, для душі вже плоть моя тісна. Живу без випивки - чи виживу, хто зна? Та найдивніше те, що від ції хвороби Немає й засобу, крім доброго вина. * * *
67 Страшним потоком кров тече у мене з серця, У струмі сліз моїх півкраю захлинеться. Кривавим жолобом зробилась кожна вія! А вії опущу - новий потоп почнеться. * * *
68 Якщо Творцю неприйнятні мої бажання, То як же здійснити мені мої бажання? Коли усе, що хоче Бог,- високе й чисте, То, значить, грішні і брудні мої бажання! * * *
69 Ті, що освіти та знання надбали, Що світочем наук для нас палали, Не здужали із тьми цієї вийти: Сказали баєчку - і в сон запали. * * *
70 Хто землю цю створив, ким небеса підперті, Від кого душі в нас, мов жорном, сумом стерті, О, скільки пишних уст і лиць ясних, як місяць, У землю заховав, в тісну шкатулу смерті! * * *
71 Свого майбутнього ніхто не прозирне. Навіщо й думати про те, що неясне? I хвильки не марнуй (якщо не збожеволів), Бо й не зоглядишся, як вік твій промине. * * *
72 Ковтає крапельку розбурхана ріка, На землю падає пилиночка легка. А як же ти живеш? Хіба не так зникаєш, Як та дрібнесенька у вихорі мошка? * * *
73 Хоч у гріхах бридких мої загрузли ноги, Я не журюсь, як той, хто жде згори підмоги. З похмілля гинучи, я знову буду пити Й минати з милою мечеті й синагоги! * * *
74 Журитись завтрашнім, о друже мій, не слід: Вважай за знахідку скороминущий світ. Ми завтра кинемо шинок цей і пристанем До товариства тих, кому сім тисяч літ. * * *
* * *
76 Ти був краплиною, тією, що назовні Огненні спалахи виштовхують любовні. День проживеш, а там... розвіє вітер прах твій! Тож майся весело і випивай уповні!