Шрифт:
* * *
13 О Доле! Бідний нам ти приділяєш пай! Звільни ж мене з тенет, за ворога не май! Якщо ти з дурнями й низькими накладаєш,- Ну що ж, тоді й мене за йолопа вважай! * * *
14 Ті, що поклони б'ють, наслідують ослам, Бо служать шахраям, шахрайський возять крам І найдивніше те, що під покровом віри Живуть кафірами* і продають іслам! * Кафір - «невірний» у мусульманському світі. * * *
15 В Каабі, в капищах,- дух рабства і покори. Співають рабству гімн церковні дзвони й хори, Міхраби*, храми, хрест - та це ж усе ознаки Терпіння рабського, його міцні підпори! * Міхраб - заглиблення в стіні мечеті. * * *
16 Ви думкою найвищого сягнули, Про Всеблагого теревені гнули, А в тайне прозирнути не змогли: Налепеталися - й навік заснули. * * *
17 Ви в себе всесвіту ввібрали силу I судите про нього - з небосхилу, А суть пізнавши - наче небосхил, Сягаєте чолом земного пилу. * * *
18 I юних, і старих - всіх поглинає час, I невеликий нам дається днів запас. Ніщо не вічне тут: ми підемо так само, Як ті, що вже пішли й що прийдуть після нас. * * *
19 Не буде рож - є колючки над яром; Погасне світло - вдовольнишся жаром; Не буде шейха й ханаки* - ну що ж: Здобріємо дзвіницею й зуннаром**. * Ханак - місце молитви, монастир. ** Зуннар - пояс, який носили християни в мусульманських державах. * * *
20 Ти з глини сам зліпив мене, о Боже! Ти ковдру тчеш мені і стелиш ложе. Ніхто у голову мені, крім тебе, Ані добра, ні зла вписать не може! * * *
21 Той, хто усмішку дав устам дитячим, Хто темряву послав очам незрячим, Нічого нам не дав! Та ми не плачем, Бо тільки горе навкруги ми бачим. * * *
22 Як жаль, що молодість безслідно протекла, Що в ступі Неба нас потовчено до тла! О горе, горенько! I оком не змигнувши, У прах вернулися, покинувши діла! * * *
23 Хоч гарні щоки й кучері я маю І станом кипарис переважаю, Але спитайте, нащо Майстер вічний В земнім саду зростив мене? Не знаю. * * *
24 Від хліба, що Творець нам посилає, Ніхто й малої скибки не відкрає. Тож не турбуйсь про те, що в тебе є, I не турбуйсь про те, чого немає. * * *
* * *
26 Як жалко, що весна моя скінчилась I книга юності навік закрилась! Та пташечка, що молодістю зветься, Звідкіль вона взялась? Куди поділась? * * *
* * *