— Пан Тарзан? — із виразним здивуванням запитала графиня.

— Так, Ольго. Ти його знаєш?

— Я бачила його. Служник показав мені його.

— Я не знав, що він відома особа, — сказав граф.

Ольга де Куд змінила тему. Вона раптом з’ясувала для себе, що не так вже й легко змогла б пояснити, чому це служник вказав їй на привабливого Тарзана. Може, вона навіть дещо зашарілася під пильним поглядом графа, в якому вгадувалася якась дивна насмішкуватість. “Ох, — подумала вона. — Усвідомлення провини найбільш викликає підозру”.

Тарзан лише наприкінці наступного дня знову побачив пасажирів, у справи яких його змусила втрутитися його любов до чесної гри. Зовсім несподівано він наштовхнувся на Рокова та Павловича у ту мить, коли його товариство було для них найнебажаніше.

Вони стояли на палубі в затишному куточку і коли Тарзан підійшов до них, палко сперечалися з якоюсь жінкою. Тарзан зауважив, що на ній була коштовна сукня, а від її стрункої гарної постаті віяло молодістю. Але він не міг розрізнити рис її обличчя крізь густу вуаль.

Вона стояла між обома чоловіками, а всі троє стояли спиною до Тарзана, отож він зміг непомітно підійти зовсім близько. Він зауважив, що Роков начебто погрожував, а жінка ніби виправдовувалась, але вони говорили незрозумілою для нього мовою, і він лише за їхніми жестами та інтонаціями здогадувався, що жінка налякана. У тому, як тримався Роков, так виразно відчувалася загроза фізичного насильства, що Тарзан на мить спинився: він інстинктивно відчув атмосферу небезпеки. Раптом Роков брутально схопив жінку за руку і почав стискати її, наче вимагав у неї якогось зізнання. У ту саму мить залізні пальці схопили Рокова за плече й повернули. І Роков зустрівся з холодними сірими очима того самого незнайомця, який напередодні перепинив йому шлях.

— Хай йому грець! — вигукнув Роков. — Та що це таке? Ви що, божевільний, що знову принижуєте Ніколая Рокова?

— Це моя відповідь на вашу записку, — тихо мовив Тарзан і штовхнув Рокова з такою силою, що той полетів сторчма і простерся на палубі біля борту.

— Щоб ти здох! — вигукнув Роков. — Падлюко, ти за платиш за це життям! — І він, підхопившись, кинувся на Тарзана, водночас намагаючись витягти з бічної кишені револьвер.

Жінка перелякано позадкувала.

— Ніколаю! — вигукнула вона. — Облиш… Не роби цьо го! Швидше тікайте, мосьє, бо він уб’є вас!

Але Тарзан, замість того, щоб тікати, зробив крок назустріч Рокову.

— Послухайте-но, не робіть із себе блазня! — сказав він.

Рокову нарешті вдалося витягнути револьвер. Він зупинився, підніс револьвер у витягнутій руці на рівень грудей Тарзана і натиснув на курок. Курок сухо клацнув об порожній барабан, і в ту саму мить Тарзанова рука метнулася, наче голова розлюченої змії, і вибитий з рукя Рокова револьвер полетів за борт.

Якусь мить обидва стояли і міряли один одного поглядами. Нарешті Роков опанував себе. Він заговорив перший:

— Ви двічі довели, мосьє, що любите втручатися п справи, які вас не торкаються. Ви двічі дозволили собі образити мене. Першу образу я вам пробачив, вважаючи, що ви діяли через свою непоінформованість, але цього випадку я вам не пробачу. Якщо ви не знаєте, хто такий Ніколай Роков, то завдяки вашому останньому нахабному вчинку дізнаєтесь — і невдовзі.

— Ви — боягуз і негідник, ось все, що я знаю про вас, — відповів Тарзан і повернувся до жінки, щоб спитати її, чи не зробив їй Роков боляче.

Але вона вже зникла. Тоді, навіть не подивившись у бік Рокова та його товариша, він пішов далі.

Тарзан міг лише губитися в здогадках, яку змову готували ці люди і якими могли бути їхні плани. Постать жінки здавалася йому знайомою. Оскільки він не бачив її обличчя, то губився у здогадках, де міг її зустрічати.

Він добре запам’ятав лиш обручку оригінальної роботи у неї на пальці і вирішив звернути увагу на пальці пасажирок. Може, цій дамі, яку переслідує Роков, ще знадобиться захист.

Тарзан сів на палубі у своє крісло і заходився перебирати у пам’яті численні приклади людської жорстокості, егоїзму та злопам’ятства, свідком яких він був від того самого дня в джунглях, коли чотири роки тому вперше на власні очі побачив іншу людську істоту. Це був лискучий, чорношкірий Кулонга, спис якого обірвав життя Кали, величезної мавпи-самки, і позбавив хлопчика Тарзана єдиної матері, яку він будь-коли знав.

Він згадав, як убив Кінга “щурячий писок” — Снайпс.

Згадав професора Портера та його експедицію, яких кинули бунтівники зі “Стріли”; згадав жорстокість чорношкірих воїнів та жінок Мбонги до своїх полонених; згадав дріб’язкову заздрість цивільних та військових колоніальних чиновників, яким він був зобов’язаний своїм першим знайомством із цивілізованим світом.