Він дивився на них з німим жахом та подивом, і рум’янець гніву розпливався по його обличчю. Жаль і зневага відбивалися на обличчях тих, хто був свідком зганьблення чоловіка.

— Це була змова! — почав сіроокий незнайомець. — Панове, граф не знав, що ці карти у нього в кишені. Їх запхали туди без його відома, коли. він сидів за столом. Я сидів там, у кутку, в кріслі і бачив у дзеркалі все, що трапилось. Ось цей тип, якого я щойно перехопив при спробі втечі, поклав карти до кишені графа.

Де Куд перевів погляд від Тарзана на чолов’ягу, якого той міцно тримав.

— Боже мій, Ніколай! — вигукнув він. — Ви?

Відтак повернувся до того, хто його звинувачував, і поглянув на нього впритул.

— А вас я й не впізнав, — сказав граф. — Ви зняли бороду, Павлович, і це змінило ваше обличчя. Тепер я все розумію. Панове, мені все зрозуміло.

— Що ж нам з ними робити? — спитав Тарзан. — Відправити їх до капітана?

— Ні, мій друже, — квапливо сказав граф. — Це моя особиста справа, і я прошу вас не вживати ніяких заходів. Вистачить того, що звинувачення з мене зняте. Що менше ми будемо мати справу з цими типами, то краще. Але як мені віддячити вам за вашу послугу? Дозвольте дати вам свою візитну картку. Якщо я коли-небудь зможу стати вам у пригоді, пам’ятайте, що я весь до ваших послуг.

Тарзан відпустив Рокова, і той разом зі своїм приятелем Павловичем поквапився вийти з кімнати для курців. Біля самих дверей Роков звернувся до Тарзана:

— Вам доведеться не раз пошкодувати про ваше втручання в чужі справи.

Тарзан усміхнувся, вклонився графові й простяг йому свою візитну картку. Граф прочитав: “Жан К. Тарзан”.

— Пане Тарзане! — сказав він. — Я справді думаю, що для вас краще було б не робити мені цієї послуги. Ви накликали на себе ненависть найбільших негідників Європи. Уникайте їх за всяку ціну. Прошу вас.

— У мене були небезпечніші вороги, шановний графе, — спокійно зауважив Тарзан, — і я залишився живий і неушкоджений. Зрештою, гадаю, що в них навіть не буде нагоди якось нашкодити мені.

— Сподіватимемося, що так буде, — сказав де Куд, — але пильнуйте, благаю вас. Я сказав би вам, що Ніколай Роков — справжній диявол, якби не боявся образити таким порівнянням його величність Сатану.

Коли Тарзан увійшов увечері до своєї каюти, то знайшов на підлозі складену записку, яку, напевне, просунули попід дверима. Він розгорнув її й прочитав:

Тарзан знизав плечима, похмуро всміхнувся, й через хвилину уся ця пригода вилетіла з його пам’яті. Він роздягнувся і ліг спати.

У сусідній каюті графиня де Куд розмовляла зі своїм чоловіком.

— Чого ви такий похмурий, мій любий Раулю? Цілий вечір ви сам не свій. Що вас турбує?

— Ольго, Ніколай на кораблі. Ти знала це?

— Ніколай! — вигукнула вона. — Раулю, але ж цього не може бути. Він сидить у в’язниці.

— Я й сам так вважав, доки побачив його сьогодні, його та іншого супернегідника, Павловича. Ольго, я не маю сили довше терпіти його гонитву за мною. Навіть задля тебе. Рано чи пізно я віддам його до рук правосуддя. Я майже вирішив пояснити капітанові все, перш ніж ми зійдемо на берег.

— Раулю! — вигукнула графиня. — Благаю тебе, не роби цього. Згадай, що ти обіцяв мені, Раулю! Скажи мені, що ти цього не зробиш, Раулю.

Де Куд взяв руки жінки в свої долоні і, перш ніж заговорити, якусь хвилину дивився на її бліде та знічене обличчя, немов хотів дізнатися з виразу цих чудових очей справжню причину, яка спонукала її захищати цю людину.

— Нехай буде, як ти кажеш, Ольго! — сказав він нарешті. — Але я не можу зрозуміти. Він втратив усяке право на твою любов, повагу чи навіть доброзичливість. Він — загроза твоєму життю й честі, а також життю й честі твого чоловіка. Сподіватимемось, що ти ніколи не шкодуватимеш за тим, що захищаєш його.

— Раулю, я не виправдовую його! — палко обірвала графиня чоловіка. — Я ненавиджу його так само, як і ти, але… Ой Раулю, кров густіша за воду.

— У мене сьогодні було бажання зробити аналіз його крові, - похмуро буркнув де Куд. — Ольго, ці двоє негідників вирішили сьогодні заплямити мою честь. — І граф розповів їй усе, що сталося в кімнаті для курців. — Якби не цей незнайомий молодий чоловік, вони б узяли гору, бо хто б прийняв на віру мої нічим не підкріплені пояснення? Факти були проти мене. Ці кляті карти справді було сховано в моїй кишені. Я й сам ледве не почав сумніватися в собі, аж доки цей Тарзан приволік до нас твого любого Ніколая і пояснив нам усю цю підлу витівку.