— Можу дати дві відповіді, - сказав Фродо. — По-перше, справи людей йому невідомі. Він може взагалі не знати, що ви тут сховалися. По-друге, я вважаю, його привело сюди нестримне бажання, котре перемогло обережність.

— Що його принаджує? — неголосно запитав Фарамир. — Відкіля йому знати про твій тягар?

— Він сам ніс цей тягар багато-багато років.

– І він її шукає, цю річ? — ледве стримавши вигук подиву, запитав Фарамир. — Нові ускладнення!

— Вона йому дорога, без неї він не може жити. Але я мав на увазі іншу, незаперечну потребу. [266]

— Що ж іще він може тут шукати?

— Рибу, — сказав Фродо. — Подивись!

Вони знову схилилися над краєм. Біля протилежного берега висунулася з води чорна голова, потім увесь тулуб — істота, як велика жаба, спритно плигнула на високий камінь, сіла і почала гризти рибу — її луска виблискувала в останніх променях місяця.

Фарамир тихенько розсміявся:

– І справді риба! Такий голод для нас безпечний. І все ж таки закуска йому дорого обійдеться!

— Я вже прицілився, — шепнув Анборн. — Стріляти, капітане? Згідно з законом, треба убивати всякого, хто самовільно з'явиться сюди.

— Він жалюгідний і голодний, і не підозрює про загрозу. Гандальф на моєму місці теж просив би тебе про милість, капітане. Ельфів він просив — не знаю, навіщо, але здогадуюсь. Ця істота повинна мені знадобитися, поки що не знаю, як. Дотепер він служив нам провідником.

— Провідником? — знову здивувався Фарамир. — Я багато чого можу зробити для тебе, Фродо, але тут я безсилий: якщо залишити цього бурлаку на волі, він може потрапити не до вас, а в лапи орків і під страхом тортур вибовкає усе… Його потрібно вбити або взяти в полон. Але такого дойду тільки стрілою і дістанеш.

— Дозволь тихенько спуститися до нього, — попрохав Фродо. — А ви тримайте луки напоготові, якщо знадобиться, застрелите мене, бо я ж не втечу…

— Йди, тільки скоріше, — дозволив Фарамир. — Якщо ця тварина нині вціліє, то буде перед тобою в неоплатному боргу до кінця своїх жалюгідних днів. Анборне, проведи Фродо. Будьте обережні: в цього типа є і слух, і нюх. А свої луки залиште мені.

Анборн знехотя підкорився. Він провів Фродо по східцях до виходу, що ховався серед кущів шипшини. Фродо безшумно прослизнув ігід кущами і опинився на березі. Стало темно, місяць зайшов; Горлума не було видно. Фродо обережно посувався вперед. Анборн тихо йшов за ним.

— Йди далі, - шепнув він на вухо Фродо. — Берег тягнеться праворуч. Дивись, не впади, рятувати нікому буде, хіба тільки цьому твоєму зимородку. Пам'ятай, лучники вартують тут неподалік, хоча ти їх і не бачиш. [267]

Щоб не впасти, Фродо став допомагати собі руками, на зразок Горлума. Берег був досить рівний, але слизький. Через кожні кілька кроків Фродо зупинявся і слухав. Незабаром попереду, зовсім близько, він почув знайоме:

— Рибка, сссоковита рибка. Біла Пика забралася геть, так-так, забралассь, зараз сспокійно покушшштуємо рибки. Ні, мій дорогессенький, не сспокійно. Пропала нашша радіссть, зникла, злі гобіти, злі. Пішшли ссобі, залишшили насс наодинці, гор-р-лум, гор-р-лум… Забрали мій скарб. Нещассний Смеагорл, один-одніссінький. Немає нашої кошштовності. Злі люди заберуть її, сховають. Рибка, ссмачненька рибка, вона додассть нам сил. У нас будуть госстрі очі, сильні пальці, так-так. Ми їх усіх задуш-шимо, якщо видассться часе, наесмерть задушшимо…

Ці скарги та мрії були монотонні, як лопотіння води, їх перебивало тільки плямкання і плювки. Фродо пересмикнуло від жалості і відрази. Хотілося, щоб ці звуки змовкли, нарешті, назавжди. Анборн причаївся за спиною. Шепнути два слова, і вмілі лучники не схиблять… Горлум зовсім не остерігається. Одна стріла — і Фродо врятований від мерзенного, жалюгідного опудала. Але Горлум під його опікою! Слуга має право на опіку хазяїна, навіть якщо служить не з доброї волі. Якби не Горлум, гобіти загинули б на Згубних болотах. І Гандальф напевно не схвалив би вбивства…

— Смеагорле, — тихо покликав Фродо.

— Рибка, ссмачненька рибка, — сичав Горлум.

— Смеагорле! — трохи голосніше повторив Фродо. Горлум замовк.

— Смеагорле, пан прийшов за тобою. Твій пан тут. Йди-но сюди, Смеагорле!

У відповідь почулося слабке шипіння — Горлум втягнув повітря крізь зуби.

— Підійди до мене, Смеагорле, — ще раз покликав Фродо. — Тут небезпечно. Люди вб'ють тебе, якщо знайдуть тут. Йди швидко, якщо хочеш жити. Йди до свого пана!