Шрифт:
Вони піднялися на третій поверх, нікого не зустрівши ні на сходах, ні в коридорі. Звідкілясь долинало приглушене клацання друкарської машинки.
– Так… – Бухов видобув з кишені записника. – То що ми маємо?
– Загалом негусто, – озвався Євген. – Бірон і Апостол ніби граються з нами в піжмурки.
– Граються, – погодився слідчий. – У мене склалося враження, що вони знали, куди пішов Шейх після уроків.
– А я навіть упевнений в цьому.
– Чому ж не призналися? – Денис потягнувся до сифона, наточив у склянку води, випив. – Ти не хочеш?
– Ні. А не призналися… Напевне, бачили падіння Віталія, – припустив Євген. – І не бажають бути свідками.
– Вірогідно. Щоб не закинули їм, чому не втримали, не застерегли, – розмірковував Бухов. – Значить, сприяли… Звинувачення не з приємних для друзів, якими вважаються.
– А думка їхніх батьків? Врешті, матері Шейха? А ще є клас, товариші по спортсекції, – нагадав Євген Денисові.
– Так, осуду вони можуть боятися. І випускні екзамени на носі, – слідчий зиркнув на телефон, мабуть, чекав, що він от-от задзвонить. – Мене турбує Кривий. Дуже турбує.
– Факт: він, виявилося, не Віталієве марення.
– І зваж: якогось кривого бачила сусідка Римми Полякової поблизу будинку, звідкіля випав Шейченко, і світлоока жінка, бачила мати Апостолова напроти школи, де вчиться трійця, і неподалік їхніх будинків – у дубовому гаю. Випадковість чи?… – Денис втупився у Тополюка стомленими очима.
Євген гадав, що йому відповісти. Поділитися своїми здогадами? Вони не стануть відкриттям, бо слідчому теж спало на думку: Кривий стежив за дзюдоїстами. Хто він? Чи знайомий з юнаками? Чи справді це той Кривий, якого згадав перед смертю Віталій? Чому Апостол прикинувся забудьком на відміну од матері? Небуденні питання. Можливо, існує якийсь зв’язок між загибеллю Шейха і Кривим? Можливо.
– Слід розшукати Кривого за всяку ціну, – сказав Тополюк.
– Це твоє першочергове завдання, – кивнув Бухов. – Чогось він крутився навколо хлопців і їхнього житла. Навіть біля будинку Римми. І з нею необхідно зустрітись. А взагалі, Євгене, варто зібрати 10 «в» клас із вчителями і поговорити. Раптом щось спливе.
– Краще, напевне, без вчителів.
– Вірно: ніякого впливу і тиску, – слідчий присунув до себе телефон. – Подзвоню дільничному інспектору міліції їхнього житлового району. Часом не взяли трійцю на замітку?
Бухов дзвонив, розпитував, а Євген думав про справу. Відчував: серйозна розмова з Біроном і Апостолом попереду. Його здивували їхні кімнати. Наче близнюки: ліжка, письмові столи, магнітофони, полиці з касетами, гантелі, вирізки знімків спортсменів і закордонних джазових кумирів.
– Наші нові знайомі не мали приводів, – повідомив слідчий. – Зразкові юнаки і школярі, – розвів руками.
Бухов дістав чистий аркуш паперу.
– Давай запишемо, що маємо, які здобули факти по цій справі…
Лише опівночі Євген дістався свого гуртожитку – підвіз Денис «Москвичем». Вікна не світилися, тільки у фойє, де сидів черговий. Тополюк підіймався сходами на п’ятий поверх з почуттям людини, яка важко напрацювалася за день. Але від тієї праці сьогодні у нього не було задоволення – саме занепокоєння.
8
Вранці, після фіззарядки і купання в Бузі, Євген нашвидкуруч поснідав у буфеті й вирушив до відділу. Звідти збирався розшукати Кондрука Василя Львовича – тренера Шейха, і домовитися з ним про зустріч, а потім з Буховим навідатись до Римми Полякової. Вона саме повернеться з уроків. Зустрічатися з нею в школі не хотіли, щоб ні вчителі, ні учні не подумали поганого про дівчину.
Йому кортіло пройтися пішки до відділу: весняний ранок, трохи прохолодний, прозоро-світлий, наче кришталь, бадьорив, настроював на гарний настрій, відволікав од невеселих роздумів. Одначе Євген заспішив – сів у трамвай, щоб заощадити півгодини. Змигнуло двадцять хвилин – і вже центр міста. А за кілька хвилин Тополюк ступив у фойє відділу.
– Товаришу капітан, це ви займаєтесь нещасним випадком на проспекті Миру? – запитав його, визирнувши у віконце, черговий старший лейтенант.
– Я. А що? – зупинився біля перегородки.
– До вас відвідувачка. Он, – кивнув черговий.
Він озирнувся – біля вікна стояла дівчина у коричневому платті з сірим гіпюровим комірцем, мідноволоса, в окулярах. Кишені її чорного фартушка і рукава сукні оздоблені білими смужками. На підвіконні – коричнева сумка. Дівчина відразу когось йому нагадала… О, Римма Полякова! Її сірі очі, збільшені скельцями, напружено дивилися на Тополюка. А вона симпатична: пишне волосся спадало на плечі, ніжний, трохи видовжений овал обличчя, невеликий рівний ніс, повні губи, струнка, зграбна фігура.