– Слухай, Євгене, а ти роздобув славні факти, – і задоволено відкинувся на бильце стільця. – Справді можна побудувати робочу версію. – Він звівся й заходив по кабінету, потім узяв зі стола аркуш паперу, подав Тополюку. – Прочитай свідчення Полякової Римми. Може, щось пропустила з того, що розповіла тобі.

Аркуш списаний чітким почерком, рядки рівні. Римма докладно переповіла на папері свою ранкову розповідь. А в кінці, після її підпису і дати, стояла приписка: «Я оце згадала: коли мала ступити на ганок під’їзду, раптом Віталій злякано озирнувся в коридор будинку». Слова «злякано озирнувся» двічі підкреслені червоним олівцем. Підкреслив їх, безперечно, Бухов. Ось чого Римма не повідомила капітану.

– Тільки переляк Віталія для мене новина, – сказав.

– Ага, «злякано озирнувся»! – Денис значуще підняв палець угору. – Вона згадала, коли вже взялася за ручку дверей. Суттєвий факт, якщо брати до уваги її зустріч з Кривим на сходах під’їзду та пов’язати його появу із загибеллю Шейха…

– Звичайно, припущення багатозначне. Тоді… Хм… – Євген похитав головою, бо вимальовувалась струнка робоча версія лише з двома іксами, і він не загаявся сказати про них Бухову. – Але, Денисе, яким чином Кривий скинув дзюдоїста і де Віталій дістав золоті імперіали?

– Е, не лізь поперед батька в пекло, – застеріг оперуповноваженого слідчий. – Я над цим зранку сушу мізки. Бачу, ти вже приготував папір. Спершу занотуємо всі факти і відомості, які у нас зараз є. Під копірку. Почнемо, Євгене…

Євген вивів великими літерами посеред аркуша:

Факти і відомості:

– на сорочці Шейченка чорна смуга невідомого походження (Біронський і Апостолов стверджують: його сорочка була чистою);

– знайдено в кишені золотий імперіал:

– Шейченко, опритомнівши, казав «кривий»;

– кривого хлопця з ціпком бачили: Ольга Кирилівна – сусідка Римми Полякової – біля бочки з квасом, світлоока жінка, мати Ігоря Апостолова, – коло школи і в дубовому гаю поблизу горба, Римма на сходах під’їзду в мить падіння Віталія;

– Апостолов і Біронський стояли біля будинку № 19 в той час, коли Шейченко сидів на підвіконні (за свідченням Полякової);

– знак – літера R, пронизана ламаною блискавкою, – на партах, в «дипломатах» і в під’їздах трійці, Полякової;

– переляк Віталія за мить до падіння;

– щосуботні відвідини кафе «Дружба» з грудня, за які платив Шейченко;

– лічив гроші в коридорі кафе у присутності якогось сивого чоловіка;

– коли мати працювала у вечірні зміни, Віталій пізно повертався додому (повідомила сусідка Лашко);

– магнітофон у Шейченка явно не Ігоря Апостолова;

– брошку – золотий вітрильник – поклав Риммі (дівчина переконана) Шейченко;

– добре вчаться і поводяться, допомагають матерям;

– чомусь Біронський і Апостолов не зізналися, що проводжали Віталія до Римминого будинку, й наче не знали про витівки з підвіконням;

– Шейченко називав друзів «рейдерами»;

– всі троє дзюдоїсти-розрядники.

– Здається, все, нічого не забули, – сказав Денис, спинився, взяв нотатки. – Ого скільки! Цілий аркуш! А ніби обмаль матеріалу.

Він перечитав, поклав папірець на стіл, сів.

– Давай свою робочу версію, – попросив.

– Шейченко торік восени десь роздобув золоті імперіали, знайшов кому продавати – сивий чоловік, – почав Євген ділитися своїми припущеннями. – Ось звідки у нього гроші на кафе, магнітофон і брошку. Проте скупник злякався, що Віталій викаже його або наведе міліцію, і вірішив прибрати юнака, може, придбавши останнього імперіала… От і підіслав Кривого, і той… Вірогідно? Збігається з твоєю версією?

– Цілком. Мені це теж спало на думку, – погодився слідчий.

– Однак не доберу, яким чином Кривий скинув Шейченка, – признався Тополюк. – Спортсмен, не боявся висоти… І від підвіконня до підлоги сантиметрів сто п’ятдесят – сто сімдесят.

– Слухай, Євгене, я докладно розпитав Римму, як сидів Шейченко, – Бухов несподівано скупо усміхнувся. – Сидів, мов на спортивному коні, лише ліва нога спущена в коридор, і лівою рукою тримався за стіну над головою. Підвіконня там широке. Скинути людину нелегко в такому положенні. Переконався: сьогодні сам сидів на підвіконні, правда, на другому поверсі.

– І тебе ніхто не бачив з вулиці?

– А я експериментував у кабінеті помічника з вікнами у двір.

Молодець Денис. А він не здогадався спробувати. Євген уявив Шейченка: ліва нога над батареєю опалення, ліва рука піднята над головою… Стривай, саме на лівому боці сорочки чорна смуга і на тому місці на тілі садно…

– Ти зараз Євгене, міркував над чорною смугою.

– Вгадав. А звідки вона взялася?

– Досі загадка, – розвів руками Бухов. – На шляху від рогу будинку до підвіконня ніде ніякої сажі, щоб забруднитись.