Jingle Bells
Dashing through the snow
In a one horse open sleigh,
Over the fields we go,
Laughing all the way.
Bells on bobtail ring,
Making spirits bright.
What fun it is to ride,
And sing a sleighing song tonight!
Jingle Bells, Jingle Bells,
Jingle all the way.
Oh, what fun it is to ride
In a one horse open sleigh!
Jingle Bells, Jingle Bells,
Jingle all the way.
Oh, what fun it is to ride
In a one horse open sleigh!
A day or two ago,
I thought I'd take a ride,
And soon Miss Fanny Bright
Was seated by my side.
The horse was lean and lank,
Misfortune seemed his lot.
He got into a drifted bank
And we, we got up sot!
Jingle Bells, Jingle Bells,
Jingle all the way.
Oh, what fun it is to ride
In a one horse open sleigh!
Jingle Bells, Jingle Bells,
Jingle all the way.
Oh, what fun it is to ride
In a one horse open sleigh!
Dashing through the snow
In a one horse open sleigh,
Over the fields we go,
Laughing all the way.
Bells on bobtail ring,
Making spirits bright.
What fun it is to ride,
And sing a sleighing song tonight!
Jingle Bells, Jingle Bells,
Jingle all the way.
Oh, what fun it is to ride
In a one horse open sleigh!
Jingle Bells, Jingle Bells,
Jingle all the way.
Oh, what fun it is to ride
In a one horse open sleigh!»
1
«П’ятеро в ліфті, не рахуючи Музи»
Написала Вона чорними літерами шрифту старенької друкарської машинки на білосніжному аркуші паперу. Хвилю подумала, піднявши очі догори, і продовжила вибивати чорні знаки.
Це – робоча назва, а книга, можливо, називатиметься по-іншому, бо оце пригадала собі, що були вже троє в човні, проте з ними не рахували собаку. А якщо розвивати асоціативний ряд далі, то неодмінно з’являються чотири танкісти і пес. Гм. Коли вже маємо їх стільки, то п’ятеро в ліфті – очевидний прогрес. А наявність Музи замість пса взагалі можна вважати феєричним злетом. Отож хай залишається як є – «П’ятеро в ліфті, не рахуючи Музи».
Після крапки в останньому реченні Вона зупинилася, пригадавши, що й про ліфти до неї також писали, і, навіть, більше – про них знімали кіно, але вирішила не зважати на творчість попередників і продовжила.
Мене звати Кліо. І це я ота «не рахуючи Музи». Нагадаю вам, що маю безпосередній стосунок до історії, як до великої, так і до малої. Саме зараз Велике Колесо Великої Історії зупинене для Великого Профілактичного Огляду, а малі колеса малих історій крутяться самі по собі. Тому в мене є Час описати якусь кумедну бувальщину. Як не як, а я все ж Муза.
Останній абзац проте не вніс ясності в сюжет майбутніх подій і не додав жодних ідей чи бодай якихось їх фрагментів – в Її голові лише яскраво блимала неоновими буквами назва «П’ЯТЕРО В ЛІФТІ, НЕ РАХУЮЧИ МУЗИ» та невиразно світився десь далеко на межі перетікання несвідомих думок у свідомі ескіз обкладинки книги. Та Вона сміливо продовжила далі.
Отже, жив собі ліфт. Просторий, з дзеркалами, з блискучими кнопками, з електричним табло та з плавним ходом вниз і вгору.