Але й його неславить, це стидовище.

ХОР

З заліза треба серце мати, з каменю,

З тобою щоб не мучитись стражданнями

Твоїми, Прометену! їх не бачити

245]

Воліли б ми - надав серце в жалощах!

ПРОМЕТЕЙ

На мене друзям гірко вже й дивитися.

….

ХОР

Крім цього, більше не вчинив нічого ти?

ПРОМЕТЕЙ

Позбавив смертних прозирання долі я.

ХОР

Які ж від цього ліки ти їм винайшов?

ПРОМЕТЕЙ

250]

Я їх сліпими наділив надіями.

ХОР

Велику смертним помічі дарував ти цим.

ПРОМЕТЕЙ

Вогонь, крім того, дав я їм в супутники.

ХОР

Вогнистий промінь - тим недовгоденним дав!

ПРОМЕТЕЙ

Вогонь навчить їх багатьох умілостей.

ХОР

255]

За це тебе Кроніон, так. караючи…

ПРОМЕТЕЙ

Катує, мучить, глуму не послаблює.

ХОР

Невже твоїй недолі і кінця нема?

ПРОМЕТЕЙ

Не буде, якщо сам не схоче Зевс того.

ХОР

Чи схоче ж він? Яка надія? Бачиш ти,

260]

щ0] погрішив? Нелегко нам це мовити

І боляче для тебе. Та облишмо це,-

Шукаймо краще із біди визволення.

ПРОМЕТЕЙ

О, легко тому радити нещасного,

Хто навіть і ногою не торкнувсь біди.

265]

Але ж усе це добре наперед я знав.

Свідомий гріх, свідомий, не зрікаюся,-

Помігши смертним, я себе на муки дав.

Та знемагати в муках не гадав я тут,

На кручі цій високій, у самотності,

270]

На скелях, що мені на долю випали.

Страждань ви не оплакуйте теперішніх -

Зійдіть додолу з колісниці й слухайте,

Що має статись, і про все довідайтесь.

Явіть, явіть увагу,- з тим, хто мучиться,

275]

Помучтесь разом. Тож біда, блукаючи,

Одних сьогодні, других - завтра здибає.

ХОР

Не відмовимо послуху ми

Тобі, Прометею! Ногами легкими

З бистролетного повозу зійдемо ми,

280]

3 ефіру, де птахів прозорі шляхи,

До стрімкої підійдемо скелі,-

Про муки твої -

Бажаємо все ми почути.

На крилатому коні з'являється Океан.

ОКЕАН

Довгу-довгу до краю пройшовши путь,

285]

Я до тебе прибув, Прометею,

Легкокрилого птаха направивши літ

Без удил, зусиллям волі самої.

Знай же, горем і я вболіваю твоїм,

Ще й спорідненість наша до того мене

290]

Спонукає..

А коли б і не рідний ти був, то нікого

Не шануюся так, як тебе.

Що правду я мовлю, дізнаєшся сам,-

Лестити лукаво не личить мені.

295]

Розкажи мені, як же тобі помогти,

Щоб ти не сказав, ніби маєш ти друга,

Вірнішого від Океана.

ПРОМЕТЕЙ

Це що? І ти моєї муки глядачем

Прийшов? Та як ти зважився, покинувши

300]

Одноіменні хвилі й самостворені

Печери кам'яні, в залізородний край

Податись? То для того ти прийшов сюди,

Щоб висловити в горі співчуття мені?

На Зевсового друга, що поміг йому

305]

Здобути тронні владу, подивись тепер,-

Якої муки зазнаю від нього я?

ОКЕАН

Все бачу, Прометею, і порадити

Тебе хотів би якнайкраще, хоч ти й сам

Тямущий. Вдачу виправ, сам себе пізнай

310]

Подивись - новий-бой над богами цар.

А гострими словами будеш кидатись -

Почує Зевс, хоч би й багато вище він

Сидів, і знай - пекучий біль теперішніх

Страждань цих лиш дитячою забавою

315]

Тоді здаватись буде. Погамуй себе,

Нещасний, з мук цих пошукай визволення.

Вже застаріли, може, ці слова мої,

Проте ж відплату й сам високодумної

Розмови, Прометею, розумієш ти,

820]

А все ж ти, й мук зазнавши, непокірливий,

Не поступився, мовби ще бажаючи

Нових собі накликати. Наукою

Скористуйся моєю, на рожен не лізь

І пам'ятай: суворий, самовладний цар

825]

Керує світом. Я ж піду та спробую,

Як із цієї муки врятувать тебе.

А ти - будь спокійніший, не зухваль отак,