а - Нетопир - кажан

Африканський Олень часто живиться змiями. Одного дня, наївшись їх i не терплячи спраги, що отрутою палена, швидше птицi помчав на високi гори до водяних джерел.. Тут побачив Верблюда, котрий пив з потiчка каламутну воду.

— Куди поспiшаєш, пане Рогачу? — вiдiзвався Верблюд. — Напийся зi мною у цьому струмку.

Олень вiдповiв, що вiн не може як солодку пити каламутну воду.

— Отож-бо, ваш брат дуже вже нiжний i запанiлий, а я навмисне чиню так: для мене каламутна вода солодша.

— Вiрю,— сказав Олень, — але я народився пити найчистiшу воду i лише з джерела. Цей потiчок доведе мене до свого початку. Лишайся щасливий, пане Горбачу!

С и л а. Бiблiя — це джерело. Всi людськi iсторії в нiй та плотськi iмена — це бруд i каламуть. Її живлющої води водограй схожий на кита, що випускає вгору з нiздрiв потаємну воду нетлiнностi, про яку писано: "Рада в серцi людини - глибока вода, i розумна людина її повичерпує" (Прип., 18 i 20)“ [15] .

Хто верблюд, той збурення потопної мови п'є, не сягаючи джерельної голови. "Голови ти моєї оливою не намастив" [16] . А Олень до чистої води бiжить з Давидом: "Хто напоїть мене водою з криницi, буде у Вифлеємi при воротяхi (2-га кн. Царств, 23, вiрш 15)" [17] . Слово, iм'я, знак, шлях, слiд, нога, копито — назву має — тлiннi ворота, що ведуть до нетлiнного джерела. Хто не подiляє словесних знакiв на плоть i дух, той не може вбачати рiзницi мiж водою та водою, красою небесною i росою. Поглянь на 33-тю главу, вiрш 13 Второзаконня: “І є худоба нечиста, яка має нероздвоєне копито" [18] . Який є сам, такою буде йому й Бiблiя. Про неї чiтко сказано: “З преподобним преподобний будеш...” Описувачi звiрiв пишуть, що верблюд, перед тим як пити, завжди каламутить воду. А олень любить чисту.

Цю байку написано у Свiтлу недiлю [19]

пiсля полудня 1774 року в Бабаях.

Зозуля прилетiла до Чорного Дроздика.

— Чи тобi не нудно? — питає його.— Що робиш?

— Співаю, — вiдказує Дроздик, — хiба не бачиш?

Я спiваю частіше вiд тебе, але однаково нудно...

Та ти ж, панi, тiльки й робиш, що, підкинувши в чуже гнiздо свої яйця, з мiсця на мiсце перелiтаєш, співаєш, п'єш та їси. А я сам вигодовую, бережу i вчу свої дiти, а працю полегшую співома.

С и л а.

Багато хто, занедбавши спорiднену собi працю, лише спiває, п'є та iсть. У цiм гультяйськiм порожнюваннi вони терплять їдучiшу i бiльшу нудьгу, нiж тi, хто працює без ослабу. Спiвати, пити та їсти — не робота, а лише хвостик з призначеного нам. А хто для того їсть, п'є та спiває, щоб бажанiше пiсля вiдпочинку взятися за роботу, як за визначений шлях свiй, цьому нудьгу прогнати небагато труда треба: щодня вiн працює й вiдпочиває, i це про нього приказка: "Добрiй людинi будь-який день свято”. Робота наша — це джерело веселощiв. А коли кого робота не звеселяє, той не має з нею спорiдненостi, хто не є приятелем й вiрним i нiчого бiля неї не любить, той завжди неспокiйний i нещасливий. Але нема солодшого, як спільна для нас усiх робота. Вона визначає пошуки Божого царства i є головою, свiтлом та сiллю будь-якого приватного заняття. Навiть найкраща робота не веселить і є без страху Божого, бо, наче без голови, вона мертва, яку б ми не мали з нею спорiдненiсть. Страх Божий звеселяє серце. Воно, як тiльки почнеш звертати до нього гадки свої, вiдразу оживає, i, як прах, розвiяний вiтром, зникає бiс нудьги та зневiри. Всi ми, усяк добрий чоловiк, лише до цього народженi. Щасливий той, хто поєднав любу собi роботу iз загальною. Це справжнє життя. I тепер можна зрозумiти таке Сократове слово: "Однi живуть для того, щоб їсти й пити, а я п'ю та їм для того, щоб жити”.

а Найкраща справа може бути нудна без ослабу, але в стократ нудніше не робити нічого (прим. Г. Сковороди)

Той самий Гнiй, у якому в давнину Езопiв пiвень [20] вирив коштовний камiнь, дивувався Дiаманту й зацiкавлено розпитував:

— Скажи менi, будь ласка, чого це тебе так цiнять? I за вiщо тебе так пошановують люди? Я удобрюю ниви, сади, городи i є, власне, творець краси й користi, але навiть на дещицю не можу до тебе дорiвнятися.

— Сам не знаю, — вiдповiв Дiамант. — Я так само, як i ти, — земля, чи навiть гiрший за тебе. Я, власне, перепалений сонцем жужiль. Але в сухих моїх водах величною красою вiдбивається полиск сонячного свiтла, без якого всi твої удобрення стають порожнi, а проростi мертвi, як каже стародавня приказка: в полi пшениця роком родиться, а не нивою, нi гноєм.

С и л а.

Свiтськi книги, безсумнiвно, наповненi великою користю та красою. Коли б вони спитали Бiблiю: чому перед нею вони й дещицi тi слави не мають i нащо їй створюють вiвтарi та храми, "Сама не вiдаю,— вiдповiла б вона. — Я складена з тих-таки слiв i речень, що й ви, i навiть ще з гiрших та варварських. Але в безсмаковитих моїх водах, як у дзеркалi, чудово сяє невидиме, проте свiтле око Боже, без якого ваша користь порожня, а краса мертва".

Звичайно, цим-от деревом життя усолоджуеться несмачних речей його гiркота, коли вибуяла вода його перетворюється у вино, що звеселяє серце людинi. Це про неї каже Соломон таке: "Звеличилась ти над усiма. Брехливої догоди i суєтної доброти жiночої немає в тобi". Поглянь на закінчення притч [21] . Бог у Бiблiї зчаста позначений роком, погодою, благоденством, наприклад: "Лiто Боже приємне...", "Цей нинiшнiй час погожий..." Прочитай початок Соломонових приповiсток про час [22] . Час — римське tempus, вiн означае не лише рух у небесних колах, але й мiру руху, що зветься у стародавнiх грекiв <...> . Це слово означає те ж таки, що й такт, а це вiд грецького слова (<...> — розкладаю) походить. Та й у нинiшнiх музикантiв мiра в русi спiву зветься темпо. Отже, темпо в руховi планет, годинникiв i музичного спiву є те ж саме, що й у фарбах малюнок. Тепер видно, що значить <...> i tempus. Мудро каже прислiв'я: "В полi пшениця роком родиться..." Мудро й у римлян казали: