– Увага! Зараз ви вирушите в експедицiю. Ви будете просуватися до селища людей по двоє, з iнтервалами у п'ять-шiсть хвилин. Таким чином, ви увiллєтеся до селища, не привертаючи до себе нiякої уваги, i змiшаєтеся з iншими людьми. Ваше завдання: зiбрати всю можливу iнформацiю про побут цих iстот, яких, очевидно, потiм доведеться знищити, якщо вони будуть опиратися вам. Розмовляти з людьми ви, звичайно, не зможете, бо не знаєте їхньої мови. Ви мусите покладатися тiльки на вмiння тонко й правильно поводитися, як i належить високоорганiзованим iстотам нашої планети, розумовий i культурний рiвень яких незмiрно вищий вiд так званих людей. I запам'ятайте ще: будь-яке ускладнення, суперечка з людьми може привести до провалу цiлої експедицiї, бо в разi поранення чи смертi когось з вас - ви це добре знаєте! розвiдник, як i кожен iнший Молюск, набуває свого звичного, первiсного вигляду. Не забувайте про це - i вперед, хоробрi Великi Молюски!

Розвiдники, вiдсалютувавши, по двоє виходили з корабля. Начальник iнформацiї провiв їх поглядом i повернувся до Капiтана. Вiн доповiв:

– Експедицiя розвiдникiв-копiй вирушила, Капiтане.

– Гаразд, - вiдповiв той, - Накажiть викинути оригiнал з корабля, як i всi iншi зразки. Потреби в ньому вже не буде. Ввiмкнiть iндикатор!

Це був широкий екран, на якому слабо свiтилося мiнiатюрне зображення навколишнього пейзажу, прийняте ззовнi. Видно було, як повiльно пересувалися яскраво-червонi цятки, попарно, одна за одною. Це були розвiдники, що вирушили в свою експедицiю.

Капiтан стежив за ними. Вiн був збуджений бiльше, нiж звичайно пiд час такого сорту експедицiй, це доводили глибокi зморшки, що раз у раз збиралися над його круглими очима.

Зображення на широкому екранi весь час змiнювалося. Яскраво-червонi цятки входили уже в селище. На кiлька секунд перша пара чомусь затрималася, потiм рушила далi.

– Вони вже дiйшли до цих людей, ви бачите, Номер Три? Iнакше б вони не затримувалися. Ах, як шкода, що iндикатор показує тiльки розвiдникiв! пробурмотiв Капiтан.

Ось уже й друга пара розвiдникiв наблизилася до селища. Ще через кiлька хвилин - третя. А потiм усi розвiдники з'єдналися в одну групу...

– Це порушує iнструкцiю, Номер Чотири! Що там трапилося з ними? вигукнув Капiтан.

Ще мить - i одна з яскраво-червоних цяток згасла.

– Що, що таке?..
– вражено сказав Капiтан.

Згасла i друга цятка. Потiм третя. Офiцери мовчки перезирнулися. Це означало, що розвiдники опинилися в якомусь дуже важкому становищi, вони пораненi, може, це була навiть смерть когось з них.

Капiтан повiльно випростався. З хвилину вiн мiркував, а потiм рiшуче сказав:

– Наказую: пiдняти вхiднi трапи! Основнiй групi розвiдникiв i бiйцiв зайняти становище оборони. Механiкам готуватися до зворотного старту корабля! Я побоююсь нападу, офiцери!

Вiн ще раз поглянув на екран. Решта цяток метушилася, кидалася навсiбiч, немов шукала порятунку в безладнiй втечi. Капiтан одвернувся вiд екрана, наче втративши до нього цiкавiсть:

– Ми мусимо вiдлiтати назад, - глухо сказав вiн.
– Ми, Великi Молюски, мусимо вiдступати!.. Яка ганьба!..

5

"Дорогий мiй друже Андрiю!

Думаю, що коли до тебе надiйде цей лист, ти в основному вже знатимеш, як i що трапилось у далекому сибiрському селищi Грiзному, де я ось уже другий мiсяць керую геолого-розвiдувальною партiєю. Телеграми кореспондентiв газет, мабуть, розповiли тобi про неймовiрну, дивну i навiть страшну подiю, яка, слово честi, не вкладалася б у рамки правдоподiбностi, коли б... коли б я сам не брав у нiй найактивнiшої участi. Власне кажучи, я й пишу тобi тому, що менi хочеться привести до ладу свої думки... Ну, а коли пiсля цього листа ти захочеш приїхати й написати добрячого нариса про цю справу, - я до твоїх послуг. Приїжджай: менi здається, що цей лист не вичерпає теми, особливо для такого досвiдченого журналiста, як ти.

Так от, у моїй партiї працюють переважно студенти. Три днi тому, коли у нас був вихiдний, двоє симпатичних хлопцiв, Стьопа Лознiков i Петро Селiн, запропонували менi вирушити на рибалку. Я погодився. I ми вирушили кiлометра за два, на лiсову галявину, де рiчка утворювала велику заводь. Ну, скажу я тобi, i клювала ж там рибка!

Бiльше як пiвдня ми провели на рiчцi. I вже надвечiр, коли я збирався поїхати (хлопцi лишалися там на нiч), ми побачили на небi великий метеорит. Вiн пролетiв з захiдного боку i впав, мабуть, не так далеко вiд нашої галявини. Видовище було дуже красиве, i супроводжувалося воно також дужим гуркотом, схожим на громовi перекоти. Забавно, що мiй Стьопа тут-таки припустив (правда, жартiвливо!), що це не метеорит, а космiчний корабель з якоїсь iншої планети. Дивний збiг обставин!

Ми ще раз викупалися разом з моєю вiвчаркою Джоєм (ти, мабуть, ще пам'ятаєш його?), i я залишив хлопцiв на березi, взявши категоричну обiцянку, що вони повернуться вранцi, до початку роботи. Я поїхав на своєму велосипедi майже вночi, а Джой залишився з хлопцями.

Рано-вранцi я вийшов з хати, виглядаючи Стьопу й Петра. Працi в нашiй партiї було досхочу, i кожнiй парi рук було що робити. Але хлопцi чомусь затримувалися, i я, чесно кажучи, навiть почав сердитися. У сусiдньому дворi бригада рибалок готувала сiтки й снастi - збиралися на рiчку.