Блакитна лінія
вернуться

Ячейкин Юрий Дмитриевич

Шрифт:

А тепер його не впізнати. Краснодар ущент зруйнований, скалічений, спаплюжений, спалений… На кожному кроці — сліди кривавих злочинів.

Місто планомірно руйнували винищувальні зондеркоманди. Дерева палили з вогнеметів. Будинки здіймали в повітря вибухівкою. В’язнів розстрілювали прямо в камерах. У кожному карцері лишилося по трупу — стріляли крізь вічко в дверях. Попелища, руїни, трупи… Підірвано будівлі геть усіх інститутів, технікумів, шкіл, бібліотек, лікарень, будинків культури і відпочинку, кінотеатрів і клубів. Така ж доля спіткала сотні й сотні жител. Руйнували настільки «тотально», що центральні вулиці Красна і Пролетарська були поховані під руїнами. Довелося танками таранити купи битої цегли, прокладаючи шляхи для проїзду.

Майор Анзор Тамбуліді ледь спромігся знайти таку-сяку хатинку для розміщення служб генерала Роговцева. Але що розмістиш у хаті з двох кімнат і кухні? Довелося в присадибному садочку поставити військові палатки і спішно рити землянки, обладнуючи їх необхідним у розвідці лабораторним спорядженням.

Уцілілі городяни ще не встигли отямитись від страхіть шестимісячного кошмару фашистської окупації. По заміських ярах серед тисяч трупів вони шукали загиблих родичів. Оповідали про масові розстріли, про навмисні отруєння населення, про душогубки, про систематичні «акції» проти дітей, яких убивали, починаючи з немовлят. І всі ці злочини називалися з офіційною буденністю — «обезлюдженням життєвого простору».

Черговий лейтенант. зустрів Матвія Івановича рапортом:

— Товаришу генерал-майор, розміщення служб завершено. Налагоджено телефонний зв’язок зі штабом фронту.

— Добре, — відповів Роговцев і пройшов у двері.

В кімнаті, обладнаній під кабінет, Роговцев утомлено скинув шинель, повісив її на гак, вбитий у стіну, всівся на стілець і з полегшенням простягнув під столом натруджені за день ноги. В кімнаті були ще тапчан і довга дерев’яна лава попід стіною. Іншим умеблюванням розжитися ще не встигли.

Однак спочити не випало й хвилини — у двері постукали.

— Прошу!

— Товаришу генерал-майор, — з порога доповів той самий черговий лейтенант, — зі штабу фронту доставили якогось старигана. Він запевняє, що має важливі вісті. Каже, вони адресовані вам особисто.

— Де він?

—. Тут, за дверима.

— Добре, передайте майорові Тамбуліді — хай розпитає.

— Слухаюсь!

Двері тихо зачинилися.

…Старий був нічим не примітний, хіба що плетивом примхливо плутаних зморщок — наочних лічильників віку. Пошарпаний, у старому заяложеному до лиску кожусі, з-під якого виглядав ватяник, у волохатій папасі, насунутій на самі очі, у невизначеного кольору штанях і забрьоханих кирзових чоботях, він не привернув би на вулиці найменшої уваги.

— Вам до кого? — запитав майор Тамбуліді, хоч йому це було відомо. Анзор любив «танцювати від печі».

— До генерала Роговцева, — повагом відповів старий.

— В якій справі?

— У державній.

— А якщо точніше?

— Секрет.

— Як вас звати?

— Астан Мірза-Хатагов.

Це ім’я і прізвище нічого не значило для майора Тамбуліді.

— Генерал Роговцев доручив розібратися у вашій справі мені.

— А де він сам?

— Отут, за дверима.

— Отуди, за двері, — старий вказав заскорузлим пальцем, — мені й треба!

— Зрозумійте, громадянине Хатагов, генерал хоче знати, з чим ви прийшли.

— Я й скажу йому! А прийшов я із Ставрополя. З дорученням особисто до генерала Роговцева.

— Далеченько йшли…

— Треба! — статечно пояснив старий.

«Із Ставрополя, — замислився Анзор. — До генерала. Значить — недарма. Але ж не скаже! Впертюх — це ясно…»

— Зачекайте, — сказав він, — я доповім генералові.

Він зник за дверима, щоб негайно з’явитися знову.

— Заходьте! Хутко!

— Отакої! — набурмосився старий. — То до вас не достукатися, то підганяєте — «хутко»!

— Заходьте, шановний, заходьте! — В дверях з’явився генерал Роговцев. Він приязно всміхався до старого.

Мірза-Хатагов гордовито поглянув на Анзора, мовляв: «Ну то що, юначе? Чи бачиш ти, з якою повагою мене зустрічає сам товариш бойовий генерал? Подивися, скільки орденів у нього? А в тебе що? Дві медальки! Генерал звертається до мене шанобливо, сам перший вийшов до мене, а ти — «хутко»!»

Він статечно увійшов до кімнати.

— Роздягайтеся і сідайте, — запропонував Роговцев.

Мірза-Хатагов зняв кожуха, але повісити його згори генералової шинелі не наважився. Поклав його на тапчан і всівся поряд. На ньому був ватяник з одрізаними рукавами, що перетворило його на теплий саморобний жилет.

Старий знову осудливо позирнув на майора Тамбуліді й з гідністю мовив:

— Товаришу генерал, мої слова тільки для вас, більше ні для кого. Так мені було наказано.

  • Читать дальше
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • ...

Private-Bookers - русскоязычная библиотека для чтения онлайн. Здесь удобно открывать книги с телефона и ПК, возвращаться к сохраненной странице и держать любимые произведения под рукой. Материалы добавляются пользователями; если считаете, что ваши права нарушены, воспользуйтесь формой обратной связи.

Полезные ссылки

  • Моя полка

Контакты

  • help@private-bookers.win