Це була несподіванка.

Герої цієї урочистої хвилини зніяковіли, переглядаючись, — хто ж вийде перший? Але першим виходити ніхто не посмів.

Допоміг Степан Бенедиктович.

— Ну, друзі, виходьте! Чого ж ви? Не осоромте 8-Б! — він підморгнув і підштовхнув Юрка. — Юрію, ну ж!

Вони вийшли і стали вряд.

Юрко торкався ліктем теплої Мартиної руки і від того почував себе ще більш щасливим. Він не зміг приховати усміху, коли помітив, як Сергій, що стояв біля Хвостенка, зробив кислу міну на обличчі. І раптом гаряча хвиля ударила Юрку в серце: він побачив на алеї, під каштанами, батька й матір. Вони про щось говорили. Забувши, що на нього звернуті погляди сотень очей, Юрко звівся навшпиньки і помахав їм рукою.

У відповідь його одночасно привітали дві руки…