Воробйов не квапився. Почекав, поки невідомий виконав усі необхідні операції, касирка відрахувала належну суму. Тільки тоді звернувся до незнайомця.

— Громадянине, ваші документи.

— Га? Що? Які документи? — злякано спитав невідомий, і гладкі щоки його дрібно затремтіли. Але вже наступної миті він зумів узяти себе в руки, дістав паспорт, простягнув Воробйову. — Ось, прошу.

— Федір Прокопович Силаєв, — прочитав Воробйов. — Пройдіть зі мною.

— Одну хвилиночку.

Силаєв перевірив видані касиркою пачки, взяв одну на вибірку, перелічив кредитки, поклав гроші в чемоданчик і звернувся до Воробйова, який спокійно стежив за ним:

— Будь ласка.

Воробйов запросив його в маленьку службову кімнатку ощадкаси, жестом запропонував сісти. Той примостився скраю на стільці. Зовні сектант був спокійний, видавав його тільки м'яз на гладкій щоці, який раз у раз смикався, та ще боязко-запобігливпй вираз круглих, олов'яного кольору очей. Це знову наштовхнуло Воробйова на думку, що Ситник загинув, убитий.

Назвавши себе і показавши документ, працівник карного розшуку спитав:

— Свої гроші одержали?

— Ні, — відповів Силаєв.

— А чиї?

— Знайомого.

— Прізвище?

— Ситник Семен Григорович.

«Що за чортовиння, — вилаявся в думці Воробйов. — Навіть не збирається відмагатись… Але ж він боїться, дуже боїться… Яку підлоту, яке шахрайство ховають ці круглі очі?»

_ Так, — замислено промовив Воробйов. — Ситника, значить, гроші? А де ж він?

— Живе у нас у молитовному домі.

— В якому це молитовному домі?

— «Слуг сьомого дня». Господь привів його в нашу сім'ю.

— А ви?

— Мені випала честь бути керівником секти, — гордо відповів Силаєв.

— Ситник і зараз у вас?

— Так.

Воробйов бачив, що Силаєв не бреше. Але чому ж він боїться? Він увесь напружений, як струна, за точністю і лаконічністю його відповідей криється страх, боязнь проговоритися, виказати себе необережним словом, навіть інтонацією.

— Він доручив вам узяти з ощадкаси гроші?

— Так, ось доручення, — Силаєв дістав з бумажника аркуш паперу.

Воробйову здалося, що в круглих олов'яних очах спалахнуло єхидство.

Справді, документ, пред'явлений Силаєвим, був дорученням на одержання грошей. Складений він був за належною формою і датований вчорашнім числом. Унизу стояв незграбний підпис С. Ситник.

«Живий, подумав Воробйов. — 1 для чого тільки я заварив цю кашу». Повертаючи доручення Силаєву, спитав:

— А навіщо доручення? Адже по пред'явницькому вкладу гроші можна одержати і без нього?

— Для певності, — посміхаючись — страх його вже минув — відповів Силаєв, — Сума занадто велика, от на всякий випадок і запасся папірцем.

«Знову резонне пояснення», подумав Воробйов.

— Що ж, — простягнув він паспорт. — Пробачте, громадянине Силаєв, за турботи.

— Нічого, нічого! — Силаєв не міг стримати радості, але одразу ж взяв себе в руки і вже іншим, солідним тоном повторив — Нічого. Хіба я не розумію — служба.

— Авжеж, служба.

— Так можу йти? Будь ласка…

Здавалось, усе було гаразд: Ситник живий, гроші одержано за його доброю згодою, на законній підставі.

І все-таки Воробйов не заспокоївся. Багатолітній досвід підказував йому — тут криється злочин, старанно замаскований, уміло виконаний! Довести його поки що було нічим, але Воробйов був певен, що Силаєв знає і про спекуляцію Капрова, і про «літературу», яку той одержував з-за кордону. В свою чергу Капрову було відомо про Ситника та його гроші. А відвідини Блеквуда? Про них, звичайно, Силаєв розповів Капрову. Взагалі всі вони зв'язані між собою невидимими, але міцними нитками. Треба ці нитки розплутати.

Дізнавшись, що Силаєв, Капров і Ситник належать до секти «слуг сьомого дня», Воробйов вирішив з'ясувати, хто ще входить у цю секту.

Сектантів виявилося в Енську небагато — близько двадцяти «слуг сьомого дня» та дванадцять адвентистів. Майже всі вони малограмотні, темні люди. Багато з них з травмованою психікою: хворі, що не вірять лікарям і шукають «чудесного» зцілення, самотні невдахи, як Ситник, недоумкувато-наївні, ладні прийняти на віру першу-ліпшу байку; нарешті просто істерики та істерички. Всю цю жалюгідну компанію очолював Силаєв.