Багато людей до нас спускалися під воду за небезпечних умов і доводили, що акули не нападають на кожного водолаза без розбору. Так робив Ганс Гасс, а також Кусто, і саме в Червоному морі. Кусто і його товариші були озброєні лише довгими жердинами з гумовими кульками на кінці. Цими жердинами підводні дослідники відштовхували акул, що занадто близько підпливали до них. «Було б божевіллям завдавати їм поранень, — пояснює Кусто, — вони накинулися б на людину, наче лісові хижаки, яких біль роз'ятрює до краю».

Але ми маємо намір стріляти в акул, щоб до кінця простежити, як хижаки використовуватимуть свою величезну силу.

Тільки дратуючи різними способами акул, яких людський поговір з давніх-давен наділив кривавою славою, ми зможемо з'ясувати, наскільки складна їхня вища нервова діяльність.

І, нарешті, третя група даватиме матеріал для преси, а також здійснюватиме фото- та кінозйомки. Цій групі доведеться також освоїти деякі нововведення: треба зробити багато кольорових зйомок. А це пов'язано з великими труднощами. Мова про них піде далі.

Бруно Вайлаті — не вчений, не спортсмен і не журналіст, але якості, притаманні цим професіям, вдало поєднуються в його особі. Він пристрасно захоплюється підводними дослідами і очолюватиме всі три групи, скеровуючи їх діяльність на досягнення єдиної мети.

Кожна окрема група працюватиме самостійно під керівництвом свого начальника. Експедиція складатиметься з одинадцяти чоловік: чотирьох учених, чотирьох спортсменів і трьох кінематографістів.

На острові Понца, який знаходиться у Середземному морі між мисом Чірчео та Сардінією, ми орендували рибальський будиночок на вершині гори, де збереглися руїни древнього замку.

Спорядження, яким користуватимуться в Червоному морі, проходитиме тут на протязі цілого серпня теоретичні й практичні випробування як на суші, так і під водою. Члени експедиції, мешкаючи разом на острові, знайомляться між собою і готуються для спільної праці.

Крім Бруно Вайлаті — головного начальника, ми маємо трьох керівників: Франческо Баск'єрі Сальвадорі (наукова група), Раймондо Букер (спортивна група) і автор цієї книги (зйомочна група). До групи Баск'єрі належать Джіджі Стюарт Тавіні та Джанні Рогі; до групи Раймондо Букера — Сільверіо Цекка, Енца Букер та Альберто Граціолі; до моєї групи — Джорджо Равеллі та Мазіно Ланунца. Загалом одинадцять чоловік. У останній момент до нас приєднується Присцілла Гастінгс, художниця і журналістка. Вона увійде до складу наукової групи.

Я вже говорив про Вайлаті, намагаючись дати читачеві якнайповніше уявлення про цю людину. Але зараз мені хочеться особливо підкреслити дуже важливу рису його характеру — невичерпний оптимізм. Вайлаті сам визнає, що оптимізм часто стає причиною його численних невдач. Та не дивлячись на це, цей оптимізм міцно заволодів єством кожного з нас на довгі та важкі місяці підготовки в Римі, а потім праці в Африці. Перешкоди, які виникали перед нами, спроможні були довести до розпачу кожного, хто не володів такими покладами прихованої енергії, яку при будь-яких обставинах дає Вайлаті його оптимізм.

Професор Баск'єрі, або Чекко, як ми називали його, — друга видатна людина в складі експедиції. Це дуже симпатичний професор. «Великий друг, хоча й важить тільки п'ятдесят п'ять кіло», — говорить про нього Рогі.

У свій час Чекко вивчав юриспруденцію, та раптом його зацікавили мухи, метелики, мурашки, ластівки та інша живність, яка лізла в очі, заважаючи вивчати філософію права. Кінець кінцем, вийшло так, що він покинув закони, почав вивчати біологію і, здобувши науковий ступінь, невдовзі вступив до кафедри природничих наук Римського університету і сам почав викладати. Довгі роки він проводив цікаві підводні дослідження за завданням зоологічного інституту Римського університету.

Важко переоцінити допомогу, яку подав нам Чекко завдяки своєму теоретичному і практичному знайомству з світом риб. Першого ж дня, після одного забавного і разом з тим повчального випадку, я зрозумів, що він має глибокі знання у цій галузі.

Надівши автоматичний респіратор, я спустився на глибину 25 метрів. Чую звук велосипедного дзвоника. Швидко обертаюсь і бачу професора, який сидить навпочіпки, тримаючи в руках підводну рушницю. До приклада прикріплено дзвоник. Через дві хвилини помічаю зграю лискучих морських окунів-лавраків, які починають кружляти навколо Баск'єрі. Після кожного дзвоника вони підпливають все ближче й ближче, поки один з них не заплатив власною шкірою за надмірну цікавість.