Загалом намагання ідентифікувати, чи пак розшифрувати, також постать самого Єшкілєва відбувались у вітчизняному і не лише літературознавстві неодноразово. У рішенні цієї проблеми дослідники йшли двома шляхами. Один — простежував історію впливів тих чи інших європейських авторів на творчість нашого івано-франківця, спираючись на ретельне дослідження нерясних фактів його біографії, розкиданих по нечисленних інтерв'ю здебільшого по, знову ж таки, загумінкових виданнях на кшталт «Молодого буковинця». Другий — проводив аналіз логічної структури Єшкілєвських побудов у літературознавстві, виявивши типологічну близькість його розробок до тих чи інших концепцій західної традиції. « Сам Володимир Єшкілєв — це щось на кшталт московсько-єкатеринбургського В'ячеслава Куріцина — відомого богемного тусовщика, теоретика постмодернізму та концептуалізатора сучасного російського літературного процесу», — вважав на початку 90-их А. Окара.

Прикметно, що сам піддослідний так само диференціював зокрема автора сих рядків у подібному проросійському руслі, пишучи, що « Ігор Бондар-Терещенко чимось нагадує (стиль? тип істеричної сублімації?) московську „акулу пера“ Отара Кушанашвілі». Розрадити дані інтенції може хіба що Вік. Єрофєєв у власному «Учении ЕПС»: « Папа Римский пригляделся к нам и ласково сказал: — Мировая литература всегда делается жадными подонками, маньяками, слизью, полупадалью, извращенцами».

Цією цитатою можна було б закінчити передмову до «Іншого ґрона проникнень і свідчень». Дамо читачеві заглибитися у чергову «галицьку галюцинацію», де Єгипет заступив Відень, а розенкройцери і франкмасони перфецьких і воццеків. Зрештою, про всі ці мутації читача було попереджено ще на світанку міленіуму. І діяльність невловимих терористів, як і справжні туристичні мандри єгиптами, тут, як здається, ні до чого.

Ігор Бондар-Терещенко

м. Харків

В середині II століття Шимон бар-Йохай, славетний упорядник традиції Кабали, друг і учень страченого римлянами великого раббі Акиби, мандрував зеленими пагорбами Галілеї і знаходив собі учнів серед залишків коліна Веніамінова.

Саме тоді римська влада почала виловлювати піратів, розбійників і повстанців на березі Самарії та на пустельних шляхах між Аполонією, Софорісом і Аскалоном. Намісник Сирії Гай Ліціній Квієт дав урочисту обіцянку перед золотими орлами Імператора, що в його щасливій провінції настане такий спокій, що навіть десятирічний хлопчик з повним гаманцем і без охорони зможе мирно пройти від гори Ліван до кордонів Аравії. Намісник поклявся, що до того часу не зніме панцира, не буде пити вина і торкатися жінок, доки останній в землях і водах його компетенції злодій не буде страчений.

Легіонери Ліцінія ловили усіх підозрілих і безжально допитували. Визнавши винними, їм одягали на ноги залізні чоботи з цвяхами, гнали пішки до самої Кесарії і тих, хто не помер дорогою, настромлювали там на портові гаки. Знаменитий грабіжник Домар — котрого ще називали бар-Нецахом за дивовижну витривалість — чудом втік від римської облави, перейшов пустелю і зустрів Шимона бар-Йохая увечері, коли той, сидячи на галявині Едрона, розповідав обраним учням про «таємницю тьмяного дзеркала» з талмудичної книги «Йєвамот». Він якраз дійшов до пояснення сенсу «відображень у дзеркалі Сходів і Арки», коли галявину наповнив запах гнаного розбишаки. Учні піднесли до носів сандалові козубики з розтертим кипарисом.

Домар вкляк на коліна перед мудрим другом Акиби і поклав до його ніг торбу, наповнену сріблом, золотом та перлинами.

«Незабутній раббі Акиба, — промовив до Шимона витривалий розбишака, — наш вчитель і провідник у святій війні проти знависнілих синів Едома, який тепер розмовляє з Мойсеєм в Шеолі та бачить завісу Сили Ашема (тричі слава йому!), казав мені і моїм загиблим братам, що життя — це рівновага поміж двома потоками, один з яких є потік любові Хесед і тече справа, а другий є обмежуючою силою Дін і тече зліва. Я надто збочив до лівої течії і тепер потребую твоєї допомоги в пошуках Хеседу, раббі. А ці нужденні цацки, — він плюнув на торбу зі скарбами, — я дарую жінкам і донькам твоїх учнів».

«В Притчах Соломонових, — відповів Шимон торборізові, — сказано: „Ті, що шукають Мене, рано знайдуть Мене“. Але тепер вже не ранок, Домаре, і Сонце хилиться до західного моря. В темряві золото не сяє і перлина не вбирає світло. Ти запізнився».

«Великі перлини з моря Йєсод вбирають навіть світ опівнічних зірок. Вони вбирають навіть світло темряви і світло джерел темряви. Навіть чорне світло батька джерел темряви вбирають у свої глибини перлини з моря Йєсод», — прошепотів Домар і виявив покору.

Довго мовчав Шимон, зітхав і накручував бороду на пальці. Потім спитав Домара: «Чого тобі від мене треба?»

Грабіжник очима показав на учнів, і раббі відіслав їх з добрими знаками. Коли під кедрами Едрону вони залишилися удвох, Домар сказав:

«Знаючі люди розповідали мені, що в кінці тої проклятої війни, під час останніх нападів на табір Десятого легіону, воїни Ізраїлю проходили крізь стіни і ставали невидимими. Премудрий раббі Акиба, розповідали ці знаючі люди, навчив тоді Елеазара, сина Йахи та Йєгошуа сина Рувіма, таємним закляттям, які дозволяли їм робити небачені речі. А ще знаючі люди казали, що Акіба довірив пам'ятати ці могутні заклятгя лише двом із своїх учнів: тобі і раббі Йосифу бар-Хозі. Шляхетний Йосиф вже мертвий, але ти ще живий. В Ім'я Ашема (тричі слава йому і три тисячі!), навчи мене цим закляттям і римляни не знатимуть спокою ані в Кесарії, ані в Газі».