Обтрусивши віником ноги, наш головний герой зайшов до під'їзду.

– Підловила! Підловила! – вкотре почув він галасливий голос Марії Федорівни і відчув, як міцна рука, що належала власниці галасливого голосу, вхопила його за рукав пальта. – Підловила! – знову закричала вона.

Розгубившись і втративши будь-які орієнтири, які б могли вивести до ліфта, наш головний герой вирвався з чіпких лап смерті, позадкував, розвернувся на невідому кількість градусів і побіг. Опинившись знову на вулиці, він вирішив перечекати бурю, перевести дух і дати раду з консьєржем, тобто, перепрошую, concierge, але остання переводити дух не збиралася і слідом за нашим головним героєм вискочила надвір.

– Стій! – закричала вона.

Закашлялась, сплюнула – і знову:

– Куди тікаєш?

Корф досить вправно нахилилася, згребла руками у чорних в'язаних рукавичках сніг, зліпила сніжку і кинула нею у нашого головного героя.

– Та як ви смі… та що ж… – намагався щось заперечити наш головний герой. Очевидно, він був неабияк шокований зухвалою поведінкою Марії Федорівни, яка, не гаючи дорогоцінного часу, вже встигла зліпити другу сніжку.

– Лови! – зледеніла сніжка влучила в ногу.

«Не так боляче, як образливо», – подумав наш головний герой.

– На ще! – Артилерійський вогонь, що був пущений з рук Корф, градом посипався на нашого головного героя.

– Значить, так? Да?

Закипаючи від люті і ховаючи свій ображений організм за стовбуром каштана, наш головний герой почав і собі ліпіти сніжку, але він закипав настільки, що сніг моментально танув у його гарячих руках, і тоді він узяв себе в них, зосередився, згадав літній дощ та польові квіти, згадав матусю, щасливе дитинство, книжки Нестайка та Трублаїні і заспокоївся. Руки охололи, але у глибині душі ще жеврів гострий вогник помсти, і, таки зліпивши сніжку, він, пригадуючи свої юнацькі здібності у метанні молота, жбурнув ідеальної форми снігову кулю у Марію Федорівну Корф.

– Тримай, Куйбідище! – закричав наш головний герой і відчув блаженство, яке наступає лише в одного з дуелянтів, що отримав бажану сатисфакцію. Визирнувши з-за каштана, він побачив Корф, що розтягнулася на землі. Вона тужно стогнала. Стогнала і Марія Федорівна. Перелякавшись власної контратаки, наш головний герой підібрав поли пальта й стрімголов понісся до пораненої.

– Я вас не боляче? – винувато запитав він, досягнувши тіла.

– Ти мене дуже боляче! – сиплим голосом завила Корф.

– Вибачте, я не хотів.

– Не хотів би – не влучив. У саме яблучко, стрілок ти ворошиловський.

Однією рукою Корф прикривала поранене око, іншою намагалася вдарити нашого головного героя.

– Фінгал вискочить, – констатувала поранена.

– А ви його снігом.

– Зараз я тебе снігом! – закричала Марія Федорівна. – Дай руку.

Піднявши із землі громіздку тушу консьєржки, наш головний герой огледів корфівське око і зробив висновок: синець буде, до того ж синець великий, але озвучити свій висновок уголос він не наважився.

– Ви перші почали. Чого було за мною гнатися, а потім ще й сніжками кидатись? – намагався виправдатися наш головний герой.

– Не виправдовуйся! Чого-чого? Бо того! Не треба було тікати!

– Вибачте, але ви мене налякали. Кричали тут: підловила, підловила!

– Треба було, коли ти в булочну йшов, відгукнутися. Я йому кричу-кричу, а він, як ота пава, іде собі, розумієш, у булочну. Чого ти не відгукнувся?

– Я не чув.

– Не чув він. От і маєш тепер наслідки. Понаїхало тут всяких.

– Хто б казав!

– А шо таке? Шо таке? Я, між іншим, з Василькова. Не сьогодні-завтра у межі столиці ввійде. Так що до мене ніяких претензій.

– Знаєте що, давайте начистоту. Не треба мене обманювати, я знаю, що вас насправді звуть не Марія Федорівна Корф, а Віра Авсеївна Куйбіда. Не треба мені голову пудрити, домовились?

– Хто тобі таке сказав? З чого ти взяв, що я якась там Куйбіда?

– Добрі люди нашептали, – ледь стримався наш головний герой, щоб не назвати справжнього шептуна справжнього імені консьєржки, тобто, перепрошую, concierge.

– Зараз це ніякого стосунку до справи не має. І не Авсеївна, будь ласка, а Євсеївна.

– Ну добре, добре, – вже майже сміявся наш головний герой (цей діалог йому видався більш ніж потішним), – якщо ви так хочете, я називатиму вас Марією Федорівною. А зараз пропоную перемир'я. Я тут новенький, і мені треба знайти хоч якогось покровителя, бо поки що я нічого не розумію.

– Покровителя? – бридливо глянула Куйбіда на нашого головного героя. – Перемир'я? А наслідки? Як бути з наслідками? – І вона вказівним пальцем торкнулася підбитого ока.