— Прокидайся…

Він відкрив жовті, котячі очі, які за якусь мить знову стали синіми. Аята перевела подих. Вона звичайно здогадувалась, що цей калтокієць може виявитись аджаром…

— Що, вже "iдемо? — посміхнувся він.

— Поводься згідно з легендою, солдате, — остудила його повелителька Іноти.

Гел прикусив язика.

У ранкових сутінках я вилетіла на гравітаторі облетіти рівнину.

Служниця вийшла, тихенько причинивши двері. Поспішала на кухню з новиною.

У ванній кімнаті Гел розгубився. Аята зняла з себе одяг і увійшла в невеликий басейн з теплою водою, з посмішкою запитала:

— Так і будеш стояти в кутку? Двадцять років тому ти був сміливішим, коли притиснув мене до переборки на тому кораблі.

Гел знітився, почервонів якби міг, а на губах з'явилась невловима посмішка:

— Я тоді був страшенно п'яний. Вибач за моє нахабство. Я ж не знав, що гарненька руда дівчинка з темними очима — спадкоємиця меолі Іноти.

— А якби знав?

— Та все одно, я був тоді п'яний. Тому вибач.

— Роздягайся, мусиш зіграти роль мого віора, тільки так я поясню твою участь у рейді.

— І що я винен робити? — Гел відчув себе звіром у пасці.

У Аяти піднявся настрій, бачити його зніяковілим — це вже винагорода за те, що він був таким нахабою двадцять років назад, настільки нахабою, що вона тоді несподівано для себе дала йому ляпаса, як звичайна дівчина з патріархально"i планети:

— Та нічого такого, спокійніше, солдате, я не претендую на тво"i чесноти, та і ти не таке невинне створіння, яким здаєшся. Поводься спокійно, так, як зазвичай поводиться дівчина, що провела ніч з владним чоловіком.

— Чорт.

— І запам'ятай, добре виховані дівчата не лаються. — І Аята засміялась, ніби і не була повелителькою Іноти, а лише веселою дівчиною-найманцем: — І не смій сам розпускати руки…

Він зітхнув, роздягнувся і зайшов до ванни, сів у куточку. Тепла вода була приємною.

Я повернулась на катер. Знову ні з чим. Тільки відчуття було таке, ніби на тій холодній засніженій рівнині я щось не врахувала, пропустила, не вловила. Набрала гарячо"i води до ванно"i, насолоджувалась теплом і спокоєм, знову і знову поверталася подумки до рівнини.

До ванно"i кімнати повелительки увірвалась кремезна жінка у хутряному плащі. Побачила Гела і вибігла. З-за дверей голосно крикнула:

— Розвідники знайшли плащ принцеси у поселенні Длоків.

Гел і Аята переглянулись. Він прошепотів:

— Це пастка.

Гел чемно сидів біля каміна, слухав мовчки. Кіту, воєначальниця і подруга Аяти, скоса за ним слідкувала. Аята розпитувала Кіту:

— Ви говорили зі старостою?

— Так. Вона нічого не знає. Чужих, каже, не було, у цю пору навіть купці не "iздять. А космічних кораблів у поселенні вже місяць не бачили.

— Добре, "iдемо, хвилин за п'ятнадцять твій загін повинен бути на ящерах. Один ящер для нього. — Аята показала на Гела. — Поясниш, що це віор.

— Добре, — здивовано пробелькотіла Кіту, — а навіщо тобі віор у розвідці?

— По дорозі поясню.

— І в що я тебе вдягну? — Аята потерла потилицю.

— Жіноче запитання… — посміхнувся Гел, застібаючи маленькі ґудзики на сірій сорочці.

Вона кинула йому під ноги хутряний плащ:

— Тримай, і не смій говорити, поки тебе не запитають.

Він обурився:

— Скільки можна!

Аята з посмішкою відповіла:

— Поки ти тут. — Взулась, пристебнула піхви з мечем до широкого пояса. — Йдемо, взуття тобі знайдемо у казармі.

— Ти розумієш, що ризикуєш життям? — несподівано запитав Гел.

— Якщо зможу врятувати доньку, то чхати мені на ризик, — впевнено відповіла Аята.

— Я мушу бути постійно біля тебе.

— Будеш. Мені ще життя не набридло, у мене діти малі.

На подвір'"i чекав пошуковий загін, всі верхи. Вільних ящерів для меолі і "i"i віора тримали за повід. Аята як побачила, якого ящера засідлали для Гела, ледь не почала лаятись, та стрималась. Їй теж цікаво було, впорається найманець з Сірим, чи ні. Кіту посміхалась. Аята показала "iй кулак. Гел підійшов до двометрово"i у холці тваринки з білими гострими іклами, спокійно перевірив довжину стремен, подивився на вершниць, вони спостерігали, ніби він був комедіантом, глянув на Аяту. Та посміхалась, надаючи йому можливість самому виплутуватись: «ну добре дівчатка», подумав Гел, «я вас здивую», і скочив у сідло з місця… Ящер навіть не поворухнувся. У вершниць відвисли щелепи. Гел скривився, дивуючись власному глупству, спина пекла вогнем, і здалось, що його знову вдарили ножем, та коли перед очима просвітліло, змусив себе посміхнутись Аяті. Вона тільки головою трусонула і наказала рушати. Та на подвір'"i з'явився Дайкеро, він розмахував руками, довгі й широкі рукави його блискучого халата, наче крила спіймано"i птахи, бились у повітрі. Дайкеро кричав, тицяючи ніжним пальцем у ящера, на якому сидів Гел:

— Повелителько! Навіщо ви берете з собою цього патха?

Аята зупинила свого ящера, розвернула його і під'"iхала до упорядника свого гарему впритул. Дайкеро задер голову, та не відступив, хоча ящер Аяти ледь не наступав йому на ноги, взуті у ранкові тапці.

— Повелителько, мене необхідно було попередити… — пробелькотів Дайкеро, та зустрівся з "i"i гнівним поглядом.

— Ти поводишся, як невихований чоловік базарного торговця. Дайкеро. — Рівно проговорила вона, нахилившись до нього з сідла. Дайкеро зробив крок назад.