Генерал Древор був надто старим, щоб утікати й шукати порятунку. Горда стара людина відкидала геть таку ганебну для неї думку. Проте, генерал Древор не думав і про те, щоб здатися ворогові, що переможно наступав і з хвилини на хвилину мав з'явитися тут.

Старий генерл зрештою важко підвівся з крісла і, все також тримаючи браунінга, озирнувся повільним рухом голови на велику карту.

Він побачив червоний і чорний шнурки і згадав про чорні прапорці, що їх він власними руками скинув з карти, відзначаючи загибель першого загону стрибаючих танків, відрізаних від бази ще під час першого наступу. Обличчя йому скривилося, генерал похитнувся, але відразу знову випростався. Він повільним рухом підняв браунінга і легким дотиком пальця, перевів запобіжника у стан "вогонь". Так само повільно він підніс браунінга до скроні — і спинився.

Двері його кабінету широко відкрилися й до кімнати вбіг Дік Гордон і Джоні Волтерс. Не спиняючися ні на мить, Дік Гордон різким помахом руки вибив браунінга з пальців старого генерала.

— Генерале, — крикнув він, — жодної хвилинки затримки! На нас чекає машина. Даруйте мені неввічливість, але якщо ви не підете разом із нами, ми винесемо вас силою.

Дік і Джоні схопили генерала Древора з обох боків під руки і, не даючи йому промовити жодного слова, повели його до виходу, де вже нетерпляче лунали сигнали авта.

Ілюстрації: М. Корнева та Н. Худяка.

ЗНАННЯ ТА ПРАЦЯ.
– 1933.
– № 12.