Роман «Якби не ставив я честь найвище», написаний від імені Леттера, продовжує сюжет роману «Улюбленець слави». Трагедія, яку передбачала Ніна («Джім може тільки вбити мене»,— такими словами вона завершила «свій» роман), розігралася, і тепер, чекаючи на страту, Джім диктує в тюрмі свою сповідь, яка за стилем більше схожа на діловий рапорт. Цей сухий і безбарвний стиль чудово виявляє сутність Джіма, розкриває його як людину недалеку, духовно бідну, геть позбавлену уяви. Мотивуючи свій злочин, він наголошує на тому, що це було не вбивство через ревнощі, а помста за зневажену правду, кара за те, що Ніна була пособницею Честера в його нечесних справах. Самого ж Честера Джім таврує як лицеміра й безпринципну людину, що отруює брехнею все, до чого доторкнеться, і всією своєю діяльністю веде Англію до загибелі. Джім критикує Честера з консервативних до реакційності позицій, але об'єктивної гостроти критики це не знімає.

На відміну від Честера, Джім Леттер має тверді принципи, якими неухильно керується у житті. Але чи стає ця «людина честі» людиною справді моральною? Письменник у цьому сумнівається, і цей сумнів передається читачам. Він не приховує свого іронічного ставлення до Джімової моралі, яка зводиться до майже автоматичного слідування зашкарублим принципам аристократичного кодексу честі й раз у раз розходиться з дійсною мораллю. Зрештою, ці принципи поглиблюють характеристику героя як аристократа й крайнього консерватора.

У романі «Улюбленець слави» сюжетна лінія Джіма значною мірою зводиться до його боротьби за збереження етнічної чистоти і первісного варварства племені луга. Так знову в творчість Кері входить «африканська» тема, але трактується вже не в трагічних, а в комічних формах. Джім діє безкорисливо, самовіддано, майже героїчно, але вся ця його діяльність зображується Кері іронічно. Причиною цього передусім є те, що Джім, «захищаючи» луга від «руйнівної цивілізації», насправді захищає основу основ англійської колоніальної політики — зверхнє, патерналістське ставлення до корінного африканського населення. Парадоксально-комічна ситуація, якою завершується ця колізія, підкреслює марність зусиль Джіма, крайнього консерватора, протистояти руху історії.

І вже у формі мемуарів самого Честера Німмо написана центральна частина трилогії-триптиху, роман «Ніхто, крім бога». Сюжетно цей роман значною мірою є передісторією роману «Улюбленець слави», тут Честер згадує своє дитинство й молодість, розповідає про події, що передували його знайомству з Ніною і першим вдалим крокам у політиці. Зрозуміло, герой прагне показати себе у найвигіднішому світлі, а що політик він досвідчений, то знає, як це робити. Розповідь Честера, безперечно, вносить нові штрихи й нюанси в його портрет, нові факти й певні уточнення в пройдений ним шлях, всім цим підтверджується, що він справді був непересічною і складною особистістю. Але суть образу від цього не змінюється, самоапологія Честера не досягає мети — його політичного і морального виправдання. В романі «Ніхто, крім бога» іронія теж відіграє найактивнішу роль, за її допомогою письменник тонко розкриває, наскільки всі запевнення Честера в його щирості, відданості моральним принципам далекі від дійсності. Вона раз у раз дає читачеві відчути, що автор мемуарів — старий безпринципний політикан, який вміє «працювати на публіку».

Романи трилогії охоплюють все життя Честера Німмо — від дитинства до безславної смерті, всі етапи й перипетії його політичної кар'єри, типової для буржуазної Англії кінця минулого й початку нинішнього століття. Походячи з бідної фермерської родини, Честер замолоду захоплювався ідеями соціалізму (що Честером-мемуаристом рішуче засуджується), був профспілковим діячем, але вже тоді проявлялися його кар'єризм, моральна нерозбірливість і, слід думати, небезпідставно в той час його двічі звинувачують у зраді. Основні віхи його політичної кар'єри відомі з роману «Улюбленець слави»: вигідний шлюб, що відкривав доступ у вищі кола, спекуляції на про- й антивоєнних настроях під час англо-бурської і першої світової воєн, зближення з капіталістами й збагачення і, нарешті, високі пости в ліберальному уряді. Про останні кроки Честера на політичній арені дізнаємося з роману «Якби не ставив я честь найвище», дія якого відбувається під час загального страйку 1926-го року. Честер, який очолює Надзвичайну державну комісію, робить усе, що в його силах, аби зірвати страйк. Але водночас він обмірковує можливість переходу в лейбористську партію, бо ліберальна партія, членом якої він був, втратила свою провідну роль у політичному житті країни.

Честер Німмо — узагальнюючий образ буржуазного політика, вихідця із соціальних низів, який, піднявшись до вершин влади, стає слугою існуючої суспільної системи, панівного класу. Тим самим створений письменником образ виходить за конкретні часові й локальні рамки, набуває широкого типізуючого змісту, який не втрачає актуальності і для сучасності.

Авторові «політичної трилогії» досить часто дорікали за те, що йому бракує чіткості у ставленні до своїх героїв. Але це передусім питання творчого методу письменника, розрахованого на активну моральну й інтелектуальну співучасть читача у винесенні остаточних суджень про героїв та їхні дії. Кері не хоче моралізувати. Він уникає категоричних тверджень про своїх героїв, пам'ятаючи про складність і багатогранність людських характерів і психології, про неоднозначність як помислів і душевних порухів, так і дій та вчинків. Судження про них має виносити читач, але автор, звичайно, підводить його до певної оцінки, а то й тактовно підказує її.

Серед видатних митців слова, якими багата англійська література XX століття, Джойс Кері займає особливе місце. Його голос не губиться серед голосів інших талановитих письменників, звучить виразно і своєрідно. Нині український читач має змогу сам у цьому пересвідчитись, ознайомившись з одним із кращих романів письменника.

Наталя БІЛИК

1