Щоб нас все кохало!

Віват!!

Другі (підспівують)

Гей, панове, ставте,

Часу-но не гайте.

Золото преслічне

Аж кишені тисне...

Віват!!

Жид. Уф! Уф! Ледве ходить дух! Трохи не вскочив у лихо, аж по нікуди... по самий гугель... (До мурзи.) Отой товстий пан програвся... а має слічні коні... Ой! Змії! Ходи, мій ясний світе, до тієї кімнати, а я туди запроваджу пана...

Мурза (встає). Ходім.

Жид(проводячи). Ой-ой-ой! (Зітха, й до пана.) Вельможний пане, ясний мурза чекає...

Шляхтич перший. А? Зараз! (Пішов.)

Ті ж і Сохрон з Степаном.

Степан

Ну-ну, весна!.. От, сперіщив дощ... Як хлюща!

(Обтрушує кобеняк.)

Сохрон. А ти й розкис?

Жид вертається.

Степан

Не бійсь, не медяник.

А все ж охляв і дрижаків наївся,

Бо в животі сухісінько. (До жида.) Герш-ду!

Мерщій усип скаженої два кухлі,

Та доброї!

Жид (підбіга)

Вельможний пане, вмить!

(Маха на дівчат і опоряджа стіл, де сидів мурза.)

Сохрон

Найперш біжи та коням дай оброку,

Опоряди й постав під накриття!

Жид

Вмить, пане!.. Гей! (До прислужника.)

Ясновельможним корець

Горілки дать із бочки, що в кутку,

І привітать! (Вибіга в сіни.)

Панна перша (гостро усміхнулась і побігла)

Гостей ми пишних раді

Удовольнить.

Степан (розправляється і весело оглядаючись)

Ну, богові хвала,

Що з степу нас накерував до корчми.

І тепло тут, і весело,- люблю! (Сіда.)

Сохрон

Та що й казать! Де гра, питво й жонота,

Ти б і днював...

Степан

І ночував би навіть,

Як ось і тут!

Сохрон

Ну, брате, не звикай:

Пробудемо малу ми тут годину,

Поки оброк...

Степан (збентежено)

Та що ти? Схаменись!

У глупу ніч... у хлющу в степ рушати?

Удень надбаємо ми наш прогай!

Сохрон

Та зроду ні! Й хвилини не прогаю,

І в корчму сю не завернув би я,

Коли б, на гріх, не підупали коні...

Степан

Та не шалій! Чи ж Богуслав за морем?

Достанемось без похапу на шлюб;

За день і Буг, за ним Ятрань, Синюха,

А там і Рось, і славний Богуслав,

Де мешкає сестра моя Маруся.

Сохрон

Де сяє мій єдиний в світі рай!

Жид (до себе)

Ага! Вони!!! На руку мов ковінька.

(Підходить до мурзи.)

Степан

Який там рай дівоча красота?

Ударив дощ, обвіяв гострий вітер -

І по красі, по втісі.

Панна перша

 Панству ось

Горілки жбан... (Лукаво.) Ще, може, чого треба?

Степан

Надумаюсь і шепітну...

Панна перша

 Я вмить!

До панської послуги. (Виходить кокетуючи.)

Степан (налива оковиту)

От де рай,

Так на душі від його промінь грає,

І промінь той не зрадить...

Сохрон

 Годі, цить!

Ти підсушись... либонь, намок занадто?

(Одпива трохи.)

А про сестру недбало не верзи.

Її душа прозора, як кришталь,

А серденько доброт високих повне,

Воно весь світ скрасити може...

Степан (сміючись)

Ой,

Та не сміши, а то аж страх...

Сохрон (гостро)

Степане!

Вона мені жоною має буть.

Степан

Ет, байдуже! Усі вони, красуні,

Із однії, мовляв, зійшли діжі,