Івана Хрестителя, совість підзаконного служіння, того, про якого сказав Господь: “Поправді кажу вам: Між народженими від жінок не було більшого над Івана Хрестителя!.. Коли ж хочете знати, то Ілля він, що має прийти (Ілля – уособлення духу пророків Божих. – Авт.)”,– ув’язнено. Тобто ув’язнений, зв’язаний, кинутий в темницю – у темряву незнання – Дух Пророків, дух розуміння Істини. І Христос починає проповідь тими ж словами, якими проповідував Іван: “Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!” (див. Мф. 3.1-12). Але це тільки початок Проповіді. Христос приніс вище вчення. Як і пророкував Іван Хреститель – Предтеча Господній: “Я хрещу вас водою (водою вчення, розуміння, відкриття істини, що відживляє паростки віри в юдейській пустелі бездуховності. – Авт.) на покаяння, але Той, Хто йде по мені, потужніший від мене: я недостойний понести взуття Йому! (Ноги в біблійній мові – хода, бажання; взуття – готовність іти, як сказав ап. Павло “взувши ноги в готовність Євангелії (грецьк. «благовіствування») миру”. Тут Іван говорить мовою символів: Я недостойний вказувати Йому шлях. – Авт.). Він хреститиме вас Святим Духом й огнем (хрестити – грецьк. “баптисма” = “повністю занурювати” в Святий Дух Любові і очищаючий, “поїдаючий” все нечисте Вогонь Волі Божої, Слова Божого. – Авт.)”.

Христос є Світло для світу, як і сказав Він: “Я Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не буде ходити у темряві той, але матиме світло життя” (Ів. 8.12). Він приніс людству Найвище Вчення – Вчення Любові. Він приніс нам Найвищу Віру – Віру, що чинна Любов’ю. І ті, хто прийняв це Світло, – спаслися. “Народ, що в темноті сидів, світло велике побачив, а тим, хто сидів (сидів – тут – ствердився. – Авт.) у країні смертельної тіні (тінь – відокремлення від Бога, “тьма кромешная”, “темрява зовнішня”. – Авт.), засяяло світло”.

Ті, хто приймає Світло Віри – спасаються. Хто ж відкидає Слово Істини – гинуть, бо “Споконвіку було Слово, а Слово було в Бога, і Бог було Слово... І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його”... “Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне... Хто вірує в Нього, на буде засуджений; хто ж не вірує, – той вже засуджений... Суд же такий, що світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, – лихі бо були їхні вчинки!” (див. Ів. 1.1-18; 3.16-21).

Історія повторюється, але на більш високому рівні. Як сказав Екклезіаст, “усе вертається на круги своя” (Екл.1). І знову, як і в часи першого приходу Христового, “народ в темряві сидить”. І знову, як і 2000 років тому, звучить з церковних амвонів в “юдейській пустелі” Іванова проповідь. І знову, як ніби й не було хрещення Духом Святим, іде в релігійному світі “Іванове хрещення”, хрещення покаяння – “Покайтесь!” І знову “люди темряву більш полюбили”... Та близький день Господній. Він уже розпочався! “І був вечір...”, і вже ранок. Близько, вже під дверима суди Господні. Близько вже світло нового дня. Близький другий прихід Господній. І прийде Він, та не так, як першого разу, але в славі, “сидячи”, ствердившись “на білій хмарі” свідків Своїх – віруючих і вірних! Прийде Він як блискавка, як осяяння в серцях усього людства. Прийде в тілі Церкви Своєї. І зацарює Господь у серцях вірних. І “приймуть царство святі Всевишнього”. І Царству Його не буде кінця!

Покайтеся, бо наблизилось!..

СТРІТЕННЯ

Свято Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа є одним з дванадцяти найбільших свят православної церкви. Відзначається воно 15 лютого (2 лютого за старим стилем). Свято пригадує стрітення (церк. слов. “зустріч”) на 40-й день після народження маленького Ісуса Христа з праведним Симеоном та пророчицею Анною. Ця подія змальована в Євангелії від Луки:

“А коли – за Законом Мойсея – минулися дні їхнього очищення (Йосипа та Марії. Згідно з Законом Мойсеєвим період очищення тривав 40 днів від народження дитини чоловічої статі – див. Левіт 12.2 – 4. – Авт.), то до Єрусалиму принесли Його (немовля Ісуса. – Авт.), щоб поставили Його перед Господом, як у Законі Господнім написано: «Кожне дитя чоловічої статі, що розкриває утробу, має бути посвячене Господу», і щоб жертву скласти, як у Законі Господньому сказано, – «пару горличат або двоє голубенят». І ото був в Єрусалимі один чоловік, йому ймення Семен, – людина праведна та благочестива, – що потіхи чекав для Ізраїля. І Святий Дух був на ньому. І від Духа Святого йому було звіщено смерті не бачити, перше ніж побачить Христа Господнього (Христос = “Помазаник”. Євр. – Месія, помазаний Богом, огорнутий, “зодягнений” Духом Святим для звершення місії спасіння. – Авт.). І Дух у храм припровадив його. І як внесли Дитину Ісуса батьки, щоб за Нього вчинити звичаєм законним, тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив:

«Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед усіма народами. Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля!»

І дивувалися батько Його й Мати тим, що про Нього було розповіджене. А Семен їх поблагословив та й прорік до Марії, Його Матері: «Ось призначений Цей багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання, – і меч душу прошиє самій же Тобі, – щоб відкрились думки сердець багатьох!»

Була й Анна пророчиця, дочка Фануїлова з племені Асирового, – вона дожила до глибокої старості, живши з мужем сім років від свого дівування, удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами. І години тієї вона надійшла, Бога славила та говорила про Нього всім, хто визволення чекав...“ (Лк. 2.22 – 38).

Символічно Стрітення зображає зустріч Старого й Нового Заповітів. Зустріч старозавітної віри, старозавітного пророка Симеона (Симеон = “слухання” – узагальнюючий образ старозавітних пророків, які чули голос Божий, розуміли Волю Божу, і прорікали її, проповідуючи прихід Месії, прихід Сина Божого, прихід Нового Заповіту – Заповіту Любові), з носієм цього Заповіту (Ісус = “Сущий спасає, Спаситель”). Зустріч Старозавітної Церкви, старозавітного, підзаконного життя, підзаконного служіння, яке отримало через віру в Єдиного Бога, через страх Божий, благодать Господню (Анна = “благодать”), – з Новозавітною Церквою, що породжує “Дитину мужеської статі”, Христа Ісуса, спасаючу віру, яка над Законом, ґрунтується, стоїть на його тверді, яка вище підзаконного служіння, яка є “благодаттю на благодать”. Таким чином Церква Нового Заповіту є піднесеною Церквою, піднесеним життям, піднесеним, звеличеним служінням (Марія = “Звеличена”).

Наука про богослужби, літургика, так говорить про історію встановлення цього свята в християнстві: “Свято Стрітення стає відомим на Сході з IV сторіччя, а на Заході – з V ст. при папі Галасії II (494 р.). В VI ст., при імператорі Юстиніані I (в 543 р.), згідно з відкриттям одному угодникові Божому, – встановлено святкувати цю подію з особливою урочистістю, з хресним ходом та зо свічками, на спомин порятування жителів Константинополя від моровиці та землетрусу в Антіохії. В пам’ять цього в декотрих обителях відбувається перед літургією хресний хід”.