Напередодні свята Різдва Богородиці в православних храмах служиться всенічна з читанням паремій та літією (паремія – грецьк. “читання, притча” – читання уривків із Святого Письма, що символізують ту чи іншу святкову подію, в даному випадку – Різдво Богородиці. Літія – грецьк. “спільне моління” – здійснюється в західній частині храму, біля вхідних західних дверей. Це моління у стародавній церкві проводилося в притворі храму з тією метою, щоби дати можливість оголошеним (тим, хто тільки готувався до хрещення) і покутникам (тим, хто спокутував гріхи й не мав права молитися разом з вірними у Святому, але тільки в притворі храму), взяти участь у спільній молитві з нагоди великого свята.

На всенічній Різдва Богородиці читається три паремії – три біблійні тексти, що в них ми бачимо символи, які є прообразами Діви Марії. Першою читається паремія, в якій Богородиця порівнюється з драбиною до Неба:

“І вийшов Яків (мова про патріарха Якова, сина Ісака, внука Авраамового. – Авт.) із Беер-Шеви, і пішов до Харану. І натрапив він був на одне місце, і ночував там, бо сонце зайшло було. І взяв він з каміння того місця, і поклав собі в голови. І він ліг на тім місці. І снилось йому, – ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав аж до неба. І ось ангели Божі виходили й сходили по ній. І ото Господь став на ній і промовив: «Я Господь, Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісака. Земля, на якій ти лежиш, – Я дам її тобі та нащадкам твоїм. І буде потомство твоє, немов порох землі. І поширишся ти на захід, і на схід, і на північ, і на південь. І благословляться в тобі та в нащадках твоїх всі племена землі. І ось Я з тобою, і буду тебе пильнувати скрізь, куди підеш, і верну тебе до цієї землі, бо Я не покину тебе, аж поки не вчиню, що Я сказав був тобі». І прокинувся Яків зо свого сну, та й сказав: «Дійсно, Господь пробуває на цьому місці, а того я й не знав!» І злякався він і сказав: «Яке страшне оце місце! Це не що інше, як дім Божий, і це брама Небесна” (Бут. 28.10 – 17).

Як бачимо, тут прообразом Богородиці виступає драбина в Небо – той міст, що з’єднує землю (все людство) з Богом. Так, дійсно, саме Пріснодіва Марія стала Тією “Ліствицею”, Котра з’єднала людську натуру з Божеством, від Якої через Духа Святого втілився Бог Слово – Істинна Боголюдина – Господь наш Ісус Христос. Саме Богородиця стала Матір’ю Спаса нашого. І недаремно свято Різдва Богородиці називається православними святом “початку нашого спасіння“.

Але драбина в Небо – це також і символ Церкви Божої. Так! Саме Церква є тією драбиною, що нею піднімаємося ми щаблями досконалості у Царство Боже, Царство Небесне. Дух Богородиці живе в Церкві. Богородиця завжди присутня в Церкві Христовій. І розділяти їх – означає не розуміти величної Програми Божого Спасіння. Адже Церква в духовному плані і є Тією Богородицею, Яка народжує Дитинку чоловічої статі – Віру, що чинна любов’ю. Церква і є тією Пріснодівою, Яка не запліднюється нічим світським, ніяким духом користолюбства і насильства, але тільки Духом Святим, а відтак є Невістою Неневісною! Церква і є та Неопалима Купина, яка як тернина, колеться, не допускає до себе нічого нечистого, в Якій горить Вогонь Слова Божого, Вогонь Волі Його, і не згоряє кущ. Адже для народу віри Цей Вогонь є вогнем зігріваючим в холоді оточуючого безвір’я, вогнем освітлюючим шлях у темряві незнання Бога, вогнем захищаючим, бо спалює він, поїдає все нечисте, що прагне торкнутися Церкви Божої. Церква є носієм того звеличеного, піднесеного життя, приклад якого явила нам Пресвята Богородиця. Адже саме Ім’я Її – Марія – означає Звеличена...

Тропар (основна пісня) свята: “Різдво Твоє, Богородице Діво, радість звістило всій вселенній: з Тебе бо засяяло Сонце Правди – Христос Бог наш, і, зруйнувавши клятву, Він дав благословення і, перемігши смерть, дарував нам життя вічне”.

ХРЕСТОВОЗДВИЖЕННЯ

“Бо ж слово про хреста тим, що гинуть, – то глупота, а для нас, що спасаємось, – Сила Божа!” (1 Кор. 1.18).

27 вересня (14-го за старим стилем) православна церква відзначає свято Воздвиження Чесного Животворящого Хреста Господнього.

Походження свята пов’язане з торжеством християнства під час правління Костянтина Великого (IV сторіччя), який спорудив на місці Голгофи і Гробу Господнього храм Воскресіння. Згідно з дослідженнями блаженної пам’яті протоієрея Олександра Меня, це місце з перших років існування Церкви привертало увагу християнських прочан, але на початку II сторіччя імператор Адріан, який вороже ставився як до юдейства, так і до християнства, вирішив знищити усі сліди обох релігій. Він повністю перебудував Єрусалим, назвавши його Елією, зрівняв Голгофський пагорб, засипав печеру св. Гробу й побудував там храм Венери.

Коли імператор Костянтин прийняв християнство, він наказав знести капище й розпочати розкопки на святому місці. “Знімали шар за шаром, – пише сучасник подій християнський історик Євсевій, – раптом глибоко в землі, поза усякі сподівання, виявилась порожнина, а потім – чесне і всесвяте знамення спасительного Воскресіння” (див. Євсевій, Життя Костянтина, III, 28). Це була печера Гробу Господнього. Імператор надав єрусалимському єпископу Макарію кошти для спорудження над печерою храму.

Через деякий час Палестину відвідала престаріла мати Костянтина Олена. Євсевій не повідомляє про те, що їй вдалося знайти справжній Хрест Христовий. Але в другій половині IV сторіччя ця реліквія уже вшановувалась в Єрусалимі. Св. Кирило свідкує, що частини Хреста були розіслані по всій імперії (див. Св. Кирило Єрусалимський, Оголошувальні слова, IV, 10). Згідно свідчення св. Івана Златоустого, ознакою, за якою взнали, що це саме Хрест Господній, був напис на ньому (див. Св. Іван Златоустий, Бесіда 85). На початку V ст. Руфін уже впевнено пов’язував знахідку з іменем св. Олени, а історик Созомен біля 440 року записав сказання про те, як цариця шукала Хрест і знайшла його закопаним в землі поблизу Голгофи. Щоби впевнитись у його справжності, на святиню поклали мерця, і він ожив. Після цього патріарх “воздвиг” (тобто здійняв) Хрест над натовпом молільників (див. Созомен, Церковна історія, II, 1).

Те, що свідоцтва про цю подію у Євсевія відсутні, стало приводом для істориків вважати оповідь Созомена легендою. Хоча в тому, що Хрест було дійсно знайдено, немає нічого невірогідного. Згідно з юдейським звичаєм, знаряддя страти покладали в братську могилу разом з тілами розіп’ятих. Ось чому Хрест Христів міг бути похований поруч з розбійниками. Як би там не було, але вшанування Чесного (тобто Дорогоцінного) Хреста має велике загальнохристиянське значення. На честь цієї святині і було встановлено свято Хрестовоздвиження.

Самий знак хреста з сивої дохристиянської давнини був символом Божественного і вічного життя в багатьох релігіях. Але після Голгофи абстрактний ієрогліф став реальним знаменням (прапором) спасіння.

Шлях християнина – це шлях хреста й подвигу. Інакше кажучи, це шлях терпіння, перенесення скорбот і переслідувань за Ім’я Христове та небезпек від ворогів Христа; шлях нехтування благами світу заради Христа, шлях боротьби зі своїми пристрастями й похотями. До подвигу у міру сил своїх закликаються усі віруючі: “А ті, що Христові Ісусові, розіп’яли вони тіло з пожадливостями та з похотями” (Гал. 5.24). Моральне життя не обходиться без внутрішньої боротьби, без стриманості. “Багато бо хто, що про них я вам часто казав, а тепер говорю навіть плачучи, поводяться, як вороги хреста Христового. Їхній кінець – то загибель, шлунок – їхній бог, а слава – в їхньому соромі... Вони думають тільки про земне!“ (Филип. 3. 18 – 19).