Арган. Чудово! На все вам добре! Прощавайте, добродію! Ми б легко обійшлися і без вашої зухвалої опери.

Клеант. Я сподівався вас розважити…

Арган. Дурницями не розважають. А ось і моя дружина!

Арган. Кохана моя, ось син добродія Діафуаруса.

Тома Діафуарус. Пані, небо справедливо вчинило, настановивши вас за другу матір, бо з вашого обличчя видно…

Беліна. Добродію, я в захваті, що маю честь вітати вас у себе.

Тома Діафуарус. Бо з вашого обличчя видно… бо з вашого обличчя видно… Пані, ви мені перебили посеред фрази, і я забув, що далі…

Добродій Діафуарус. Тома, ви договорите іншим разом.

Арган. Друже мій, як шкода, що ви не прийшли сюди раніше.

Туанетта. Ах, пані! Ви багато втратили, пропустивши другого батька, статую Мемнона та квіточку, що зветься геліотропом!

Арган. Ну, донечко моя, тепер подайте руку цьому паничеві і заприсягніться, йому на вірність, як майбутньому вашому чоловікові.

Анжеліка. Тату!

Арган. Ну, що «тату»? Що там іще?

Анжеліка. Благаю вас, не поспішайте! Дайте нам принаймні хоч якийсь час, щоб познайомитись як слід; нехай у нас зародиться та взаємна прихильність, без якої не може бути Щасливого шлюбу.

Тома Діафуарус. Щодо мене, панно, то в мені вона вже зародилася, і мені нема чого довше чекати.

Анжеліка. Але я не поспішаю так, як ви, добродію, і повинна вам сказати, що ваші гарні якості ще не справили на мене великого враження.

Арган. О! Гаразд, гаразд, усе це встигне з’явитися свого часу, коли ви поберетеся.

Анжеліка. Ах, таточку, благаю вас, дайте мені час подумати! Шлюб — це пута, і їх не слід надівати силою на серце. Якщо цей добродій — людина. шляхетна, він і сам, звичайно, не захоче одружитися з дівчиною, що віддалася б йому не з своєї волі.

Тома Діафуарус. Nego consequentiam [7] , панно; я можу бути шляхетною людиною, а проте з подякою прийняти вас із рук вашого шановного батька.

Анжеліка. Негідний спосіб — примусити кохати себе силою.

Тома Діафуарус. Нам відомо з книг, панно, що за давніх часів існував звичай викрадати наречених з рідної оселі для того, щоб не здавалося, що вони з власної волі потрапляють в обійми чоловіків.

Анжеліка. Давні часи, добродію, — то давні часи, а ми — люди сучасні. Прикидання — річ зовсім зайва за нашої доби, і, коли шлюб нам до серця, ми любісінько виходимо заміж і з власної охоти. Потерпіть трохи; якщо ви мене любите, добродію, ви повинні бажати всього того, чого бажаю і я.

Тома Діафуарус. Так, панно, але оскільки це не шкодитиме інтересам мого кохання…

Анжеліка. Але найвищий доказ кохання — це покора перед волею того, кого кохаєш.

Тома Діафуарус. Distinguo [8] , панно! У тому, що не стосується володіння коханою істотою, — concedo [9] , але в тому, що стосується, — nego [10] .

Туанетта(до Анжеліки). Даремно сперечаєтесь. Цей добродій зовсім недавнечко закінчив школу, і вам за ним однаково не угнатися. Навіщо й справді опинатись і відмовлятись від слави зробитися членом медичного факультету?

Беліна. Чи не запав їй часом хтось у голову?

Анжеліка. А коли б і так, пані, повірте, що це цілком могли б дозволити і здоровий розум, і чеснота.

Арган. Нічого казати! Добру ж роль я в цьому граю!

Беліна. Коли б я була на вашому місці, мій друже, я б не силувала її виходити заміж; я знаю, що б я зробила.

Анжеліка. Я знаю, що ви хочете сказати, пані, знаю також і всю вашу добрість до мене; але, можливо, поради ваші не будуть такими вдалими, щоб їх послухатись.

Беліна. Звичайно, такі розумні й такі доброчесні дівчата, як ви, нехтують покорою й слухняністю перед волею своїх батьків. Це було добре за давніх часів.

Анжеліка. Обов’язок дочки має свої межі, пані. Ні розум, ні закони не вимагають від нас, щоб ми підкоряли йому все без винятку.

Беліна. Тобто ви тільки й думаєте про шлюб, але волієте вибрати собі чоловіка на свій смак.

Анжеліка. Якщо мій батько не хоче віддати мене за того, хто мені подобається, я благатиму його принаймні не силувати мене йти за того, кого я не можу кохати.