— Ви, мужчини, спочатку ці гроші заробіть. А для цього, Бойко, мало все придумати. Якщо ти, Бабкін, з Марселем своїм не домовишся, доведеться або іншого негритоса шукати, або — інший план.

Його зауваження виявилися як ніколи вчасними. Враз почервонівши від власної значимості, Бабкін махом вихлюпнув у себе коньяк, зажував напій криво відламаним шматком шоколадки і підвівся, перекинувши при цьому пастмасовий стілець, на якому сидів.

— Так чого сидимо тоді? По конях! Базар під Шулявським мостом скоро буде розходитися!

Базар базаром, він справді прокидався і засинав за власним режимом. А ось компанія змовників розійшлася не скоро.

Негр Марсель виявився на диво компанійським хлопцем, легко погодився зганяти з Бабкіним та його друзями на Полтавщину, поїсти-попити там за рахунок спонсора, і головне — постаратися в більшості випадків краще жувати, аніж говорити. Новоспечену угоду вже добрече заведені коньяком журналісти вирішили негайно обмити, і тепер, уже взявши темношкірого Марселя на борт, вирішили продовжити культпохід по питних закладах.

Одначе саме Марсель як єдиний поки що тверезий з усіх присутніх попередив — хоч в Україні нема режиму апартеїду, не в кожному нормальному питному закладі будуть раді такому відвідувачу, як він. Свої слова відразу підкріпив прикладом: якось у кафе, куди вони з другом-китайцем зайшли просто випити соку, до них причепилася компанія, яка, на диво, теж пила безалкогольні напої. Коли бармен нарешті викликав міліцію, з'ясувалося, що компанія, з якою зчепилися іноземці, належала до якогось радикального націонал-патріотичного угрупування, де на алкоголь і наркотики накладено суворе табу. Звичаї там настільки суворі, що того з членів, кого зловлять бодай із пляшкою пива, здають у міліцейський відділок як алкоголіка. Ну а якщо, не дай Боже, когось запідозрять у вживанні наркотиків, додому до підозрюваного приходять працівники відділу по боротьбі з незаконним обігом наркотиків — його домашню адресу вчорашні однопартійці повідомляють по анонімній телефонній лінії, куди громадяни можуть дзвонити і здавати наркоторгівців.

Само собою, репутація в патріотів була бездоганною. Африканця з китайцем забрали до відділку і не випускали до тих пір, поки їх не викупили земляки. Так що зайвий раз в потенційно небезпечних місцях Марсель відмовився. Через брак іншого виходу Бойко запросив компанію до себе додому.

Пересувалися вони на таксі. З тактичних міркувань Зубок відправив водія разом із бусиком до його київських родичів. Хоча вони і діяли в інтересах Боженка, а водій працював на Боженка, все одно зайвих подробиць знати не мусив навіть замовник. Коля не був певен, що його інвестор, навіть маючи велике бажаня виграти тендер і готовність іти до кінця та не гребувати будь-якими методами, крім, звичайно, відвертого криміналу, нормально поставиться до того, що у ролі американського багатія виступає чорношкірий торговеь секонд-хендом з-під Шулявського мосту. Через те Зубок мусив трусити гаманцем, витрачаючи на таксі більшу половину своєї представницької суми.

Іра Бойко, хоч і попереджена, що чоловік везе додому гостей, все ж таки здивувалася, побачивши в не зовсім уже тверезій чоловічій компанії негра. Та після серії компліментів на свою адресу трошки поміняла своє ставлення до ситуації, і вже під вечір охоче підспівувала роздрібненому чоловічому хору, який врізнобій тягнув «Ой, чий то кінь стоїть», «Стюардесса по имени Жанна» і «На поле танки грохотали». Потім, коли компанія, нарешті, розійшлася, Ірина категоричним тоном почала вимагати від Максима бодай загальних пояснень, куди це вони всією гоп-компанією, включаючи негра, зібралися завтра з самого ранку. Максим, згідно домовленостей зберігаючи таємницю, обмежився тим, що побіцяв дружині дуже її здивувати вже до кінця тижня. Причому сюрприз буде неабияк приємним. І все ж атки не витримав — натякнув на можливість за кілька тижнів змотатися за кордон і відтягнутися там, ні в чому собі не відмовляючи.

А щоб заінтригована Ірка не тягнула з нього все до кінця, Бойко підхопив її на руки і поніс у спальню — закріпити майбутній успіх абсолютн надійної справи.

У тому, що їхня абсолютно надійна справа навіть серйозніша, ніж припускав Максим, стало ясно вже наступного ранку. В той самий час, коли бусик із київською групою підтримки підприємця Григорія Боженка під'їхав до пам'ятного знаку на трасі, від якого починалося потрібне їм містечко.

Напередодні Коля Зубок подзвонив йому та довго й плутано доповідав, кого вдалося вбовтати на групу підтримки. Причому основний ухил робив не на американця Марселя, а на те, що в Києві в середині липня важко знйти когось більш серйознішого за помічників народних депутатів. У результаті Боженко зрозумів: умовити навіть дві праві руки двох відомих політиків вартувало його посланцеві неабияких зусиль. Ну а негр Мерсель — це взагалі несподіваний успіх, американський друг того самого депутата, якого представляє Костянтин Петрович Бабкін.

Так що Костя, не дивлячись на спеку, мусив одягнути відповідний статусу костюм, який узяв напрокат у фірмі ніби на весілля і який мусив здати таким, як брав. Бо інакше доведеться платити повну вартість костюма. Сєва Присяжний дозволив собі вдягнутися більш демократично: хоч і почепив дорогу краватку на шию, але поїхав без піджака, лише в білій сорочці з короткими рукавами. Власне, так і повинно було бути: Сєва представляв демократичного політика, Бабкін — політика-консерватора.

Найскладніше було вдягнути Марселя. Виявляється, жоден із учасників операції, включаючи Миколу Зубка, навіть приблизно не уявляв собі, що носять тепер сини чорношкірих американських мільйонерів. Марсель теж не міг допомогти, і тоді Максим запропонував вихід — нехай той вдягнеться просто і акуратно. Нормальні мільйонери, а тим більше — діти нормальних мільйонерів, ніколи не стануть хизуватися багатством і шикувати, привертаючи до себе увагу. Звісно, одяг потрібен новий і бажано — не з базару.