– Що ж, проходьте до кімнати, – сказала Ілона, – Познайомимося. Я розповім вам, що треба робити. За п'ять хвилин приїде авто.

Олексій увійшов до зали й сів у крісло, невимушено закинувши ногу на ногу. «Звичайно ж! – відмітила Ілона. – Геть за Бальзаком: «Вільно себе почувають у чужому домі тільки крадії та куртизанки…»

Пауза затяглася, але перша незручність поволі миналася. «А він нічого, – думала Ілона. – Головне – мовчазний. Манери непогані. Якось буде…»

Вона хотіла щось сказати, та задзеленчав телефон.

– Ну як, прийшов? – таємничим голосом запитала подруга.

– Так, так, – швидко відповіла Ілона.

– І який він? – не вгавала Олена.

– Може, поговоримо про це завтра?

– Ну хоч слово скажи! – молила цікава подруга, – Я ж до завтра не доживу!

Ілона очима вказала Олексію на пляшку та бокали у серванті й вийшла на кухню.

– Справжній Кен, – прошепотіла вона у слухавку.

– Ну от бачиш, подруго, я ж тобі казала, усе буде гаразд. Тримайся! Цілую! Бувай.

Коли Ілона знову увійшла до кімнати, на столі вже стояли два бокали, наповнені вином.

– Отже, за знайомство! – підняла свій.

– За знайомство! – повторив Олексій. Ілона уперше почула його приємний оксамитовий баритон. їй кортіло розпитати хлопця, хто він, як потрапив на таку роботу. «Це, мабуть, звичайне бажання клієнта – розпитати повію про її тяжку долю! – зупинила вона себе, – Ні. Балачки тут ні до чого. Та й навряд чи він скаже правду…»

Знову зависла якась «непрофесійна» для «хлопчика за викликом» пауза. Обоє одночасно подивилися на стрілки годинника. Олексій тихенько прокашлявся й нарешті вимовив:

– До речі, якщо забажаєте подовжити замовлення – я не проти. За додатковий час я беру п'ятдесят доларів за годину.

– Додатковий час – для чого?

– Це на той випадок, якщо вам не схочеться бути самій після презентації…

– А як же умова вашого закладу – «без секс-послуг»? – посміхнулася Ілона. Він посміхнувся також.

– А це моя особиста справа. Запевняю – не пожалкуєте…

Він зовсім освоївся, й у погляді блакитних очей засвітився масний котячий вогник.

– Я подумаю, – пообіцяла Ілона й підвелася з крісла. Саме в цю мить у дворі засигналила машина. – Нам треба вирушати.

Вони вийшли з під'їзду як молодята – стрункий білявий красень у смокінгу і вродлива жінка «у віці елеґантности». Водій вишневого мерседеса аж присвиснув й захоплено вирячив очі. Ілоні сподобалася така реакція. Вона міцніше притислася до могутнього плеча свого супутника і їй насправді здалося, що вона – молода наречена, що прямує до свого щастя.

«Мабуть, треба подумати про «додатковий час»… – промайнула думка. – Маю ж я право розслабитися хоч на один вечір…»

Красива пара сіла в авто під цікавим поглядом консьєржа, що виглядав зі свого віконечка.

«У нашої леді з'явився коханець. Щось дуже швидко…» – подумав він і подивився на годинник. Було п'ять хвилин на восьму.

Менеджер «Ескорт-сервісу» Марина повернулася до порожнього офісу. Кожного вечора по дев'ятій вона «здавала чергування» надомниці Лані й вирушала в місто на полювання «за свіжиною». В офісі було порожньо і темно. Директор Дана В'ячеславівна рідко засиджувалася на роботі, двоє водіїв були «на маршруті», замовлень на сьогодні більше не передбачалося. Треба було лише передзвонити Лані та здати їй чергування. Лана була інвалідом і працювала диспетчером тільки у нічний час.

Марина зайшла до гардеробної й скинула діловий костюм, розпустила тугу «гульку». Тепер можна було натягнути улюблені джинси, легку «адідасівську» вітрівку й грубі чоботи на високій платформі. За годину вона перетвориться на «дівчинку із натовпу» й розчиниться у ньому. Хіба що очі, старанно закамуфльовані дзеркальними скельцями окулярів, залишаться серйозними й уцілятимуть, як завжди, в «десятку». «Якщо тобі не подобається твоя робота – перетвори її на гру!» – неодноразово казала їй на самому початку Дана В'ячеславівна. За два роки існування фірми Марина вже навчилася не перейматися своїми обов'язками, не думати про незручності своєї роботи. її переваги вона зрозуміла кілька років тому.

Тоді один її знайомий цілий вечір водив її засніженим містом, поки вона не перетворилася на крижинку і втямила, що в молодика немає жодної копійки, аби запросити бодай у найближчу забігайлівку та погрітися філіжанкою кави чи чаю. Вона запропонувала це сама, хлопець образився. На цьому побачення закінчилося. Наскільки було б простіше, якщо б заплатив той, хто на той момент мав змогу! І от тепер Марина вважала, що встановлює деяку рівновагу у стосунках між статями. Тим більше, що фірма процвітала, і виявилося, що бізнес, який вони розпочали майже першими, має щодалі більші перспективи.