Жора загалом славився в кримінальних колах простотою та жорсткістю. Для чого морочити собі голову хитромудрими комбінаціями, коли на поверхні давно лежать перевірені часом методи: прийшов, побачив, переміг.

Голуб же вважав себе людиною не аж такою простою. Часом тяжів до втілення хитріших комбінацій, аби було за що себе потім поважати. Тим не менше, тепер погодився з тактикою Теплого. Справді, нема чого панькатися, придумувати партії на багато ходів. Військовий час диктує закони сам. А вони збігаються зі своєрідною доктриною Жори: успіх світить тому, хто приходить, бачить та перемагає. Тож цілком поклався на доцільність будь–яких дій ватажка.

Але при цьому все ж таки лишив собі право діяти так, як звик і вважав за потрібне.

Саме тому побачив пастку.

Не відчув — саме побачив, зіскочивши на землю та опинившись точно навпроти офіцера, котрий закерував їхній машині заїжджати всередину.

Коли крутився в Сатанові, не лише нюхав повітря, вишукуючи можливості дістатися до складів. Містечко невелике, знайти, де тут міліція, не важко. Так само легко ніби між іншим поцікавитися в звичайних людей, хто тут начальник. Раптом пощастить влаштуватися хоч кимось, пайок дають, картки, якійсь навіть статус солідний, немало.

Тоді Голуб не мав чіткої відповіді, для чого йому знати в лице головного тутешнього міліціонера.

Але ще раніше, між посадками, один старий рецидивіст навчив золотому правилу. Є можливість закарбувати в пам'яті портрет хоча б кількох лягавих у формі — вже добре. Бо одного разу когось із них неодмінно впізнаєш у іншій компанії та в цивільному.

Начальника міліції Левченка він не так давно зміг підстерегти під управою. Й добре розгледіти, лишаючись при цьому непоміченим й не привертаючи жодним чином його увагу.

Саме його, Левченка, зараз чудово освітлював прожекторний промінь.

Хоч був не по гражданці, а в армійській польовій формі, вона Голуба зовсім не збила з пантелику.

Якого біса він тут? Підмінив взводного? Для чого?

Відповідь прийшла негайно.

Рвонувши ППШ з плеча, Голуб наставив дуло на Левченка, горлаючи при цьому на всю силу легенів:

— АТАС! МЕНТИ!

Палець уже тис на спуск.

Та за мить до того, як автомат плюнув вогнем, Левченко вискочив з–під світла, в русі тягнучи пістолет із кобури.

Голуб не зупинявся.

Грянула черга. Кулі розпороли повітря на тому місці, де щойно стояв ворог.

Тут же постріли гримнули з інших боків. Левченко, опинившись на видноті, ризикував потрапити під перехресний вогонь, і автоматники запросто пошматували б його. Проте він виявився спритним: пірнув, упав, прийшовши на плече, перекотився колобком, виходячи з лінії вогню.

Його б і це не врятувало.

Але у відповідь заговорили постріли.

Широкі промені від прожекторів перемістилися, рухаючись злагоджено. Голуб помітив темні постаті на огорожі, просто за ними. Зрозумів — чекали, чекали, суки, тепер освітлюють їх, сліплять, самі лишаючись в тіні. Скинув руку, послав у світлий сніп коротку чергу.

Мимо.

— ЗЗАДУ! ЗЗАДУ ОБХОДЯТЬ! — почув з протилежного боку крик Партизана.

Кинувся до машини. Притиснувся спиною, видихнув, опустився на землю, заліг. Зараз Голуб відчував себе злочинно розгубленим. Не знав, від кого боронитися, куди стріляти, і, що найгірше, як вибратися з цієї халепи. Тому, вишкірившись, відчайдушно застрочив у темряву перед собою, підбадьорюючи нерозбірливою та безглуздою мішаниною криків та матюків.

Не розбирав, хто обходить з тилу, скільки. Лиш чітко розумів — більше, напевне значно більше, ніж їх. Не один Теплий любив прості плани. Ментівський полягав у тому, аби заманити, оточити, заблокувати, задавити. Вестимуть вогонь на враження, нема жодного сумніву. Можна спробувати вийти з піднятими руками — навряд чи пройде. Застрелять на місці, як не в груди, то у спину. Та навіть нехай вийде здатися та вціліти — розстріл за законом воєнного часу. Щойно встановлять особу втікача — розстріляють два рази. Хоч це й так само неможливо, як двічі повісити.

Ні.

Або тут застрелять — або на прорив.

— РВЕМО! — почув Голуб з протилежного боку вантажівки.

Волав Жора Теплий, перекрикуючи шалену тріскотню автоматів, перемішану з пістолетними одиночними хлопками.

За спиною почув рух — незграбно, хоча й спритно стрибнули в кабіну. Кулі тут же посікли скло. Голуб почув, як скалки осипалися з дружним дзенькотом, але тієї ж миті мотор чхнув, знову, знову — і ожив, завівся. Значить, або Дід, або сам Теплий, який теж умів кермувати, все ж таки осідлали водійське крісло.

Рвонувши вперед з місця, полуторка ледь не заділа Голуба правим заднім колесом. Він відкотився, скочив на рівні, шарпнувся подалі від світла. Знову довга черга, кулі свиснули над головою та біля вуха. Одна навіть ужалила, легко, зовсім не боляче. Не так зачепила, як розлютила.

Через те Голуб не надто вдивлявся, хто там скакнув у його сторону з темряви.

Ступив ще кілька кроків назад.

Скинув автомат. Розстріляв кремезну постать майже впритул.

Випустив у нападника весь заряд, спорожнивши диск до нуля.