Якось навесні, після двомісячної подорожі, Ушаков з Урванцевим повертались на свій острівець. Сонце стояло вже цілу добу над Північною Землею. Сніг танув, і з гір збігали струмки. Крига в морі чорніла й тріскалася. Поверх криги стояли калюжі талої води. Зморені собаки ледве тягли нарти. Ці вірні звірі то потопали в глибокій воді, то різали п'яти об гостру кригу й калічили ноги. Мандрівники шили собакам на лапи капшуки, але за годину-дві ті капшуки, пошматовані, лишались за нартами. Ішли морською кригою. Аж ось глибока розколина в кризі відгородила мандрівників зовсім від берега. Води на кризі все більшало, а темно-сіре небо над обрієм свідчило, що там, удалині, зовсім чисте від криги море. Товариші потрапили в таке місце, де вода доходила їм до пояса. Нарти й собаки спливали над водою. З великими труднощами вийшли вони на крижину, яка ще була міцною і майже не мала на собі води. На тій крижині протримались цілу добу. Надвечір узявся невеликий мороз, і тоді їм удалося вибратись на берег. Вони поспішали до свого острова, а дорога дедалі ставала важчою. Нарешті встигли вийти на берег острова Домашнього. Під кінець уже не собаки везли їх, а вони собак, поклавши тварин на нарти. Не скоро в собак позагоювались виразки на лапах. Але мандрівникам таки пощастило: другого дня вся крига між островом і Землею Північною розтанула, поламалась і перетворилась в крихку кашу.

— Значить, завжди треба поспішати, — знову вставив Лейте.

— Або, — відказав йому Запара, — не відкладай на завтра те, що можеш зробити сьогодні. Але слухайте далі. 1932 року Ушакова з його товаришами зняв з цього острова пароплав «Русанов». Внаслідок роботи цих дослідників виявилося, що Земля Північна — це чотири великих і багато дрібних островів. Більшість їх укрита льодовиками і майже завжди снігом. На цих островах буває багато ведмедів (вони вбили 104). Є там чимало пухнастих песців. На південному острові трапляються олені. У водах коло острова зустрічається чимало моржів, морських зайців, нерпи та білухи.

1932 року з півночі цю землю обійшов криголамний пароплав «Сибіряков». Тоді ж таки пароплав «Русанов» пройшов уперше протокою Шокальського, до якої оце ми наближаємось. Ото, бачите, ліворуч острів Жовтневої революції, а праворуч — острів Більшовик. Далі на північ є острів Комсомолець і найменший з цих чотирьох — острів Піонер. За кілька днів після «Русанова» сюди прийшов криголам «Таймир». Це той самий криголам, що колись перший відкрив цю землю. «Таймир» дванадцять днів досліджував і виміряв протоку Шокальського. Виміри показали, що це є досить широка й глибока протока…

Гідрологові не дав закінчити голос Кара:

— Боцмане, лот! Штурман Запара, до пеленгатора! [17]

«Лахтак», поминувши маленький острівець, заходив у протоку. Великі гори, ніби велетні-охоронці, стояли вздовж протоки. Криги зустріли мало, пароплав ішов наче впевненіше й сміливіше, ніж досі.

Вершомет проміряв лотом глибину. Жодного разу лот не діставав дна. Запара, нахилившись над пеленгатором, допомагав Карові визначати віддаль пароплава від берега. А ось із лівого боку на березі, що спадав до моря великою чорною плямою між білими рукавами глетчера, зірке око Стьопи помітило якусь будівлю.

— Дивись! — звернувся він до Павлюка і показав пальцем. Павлюк теж побачив щось схоже на маленький будинок. Стьопа ту ж хвилину опинився на капітанському містку і, простягаючи руку, запитав Кара, що то таке.

Кар глянув у бінокль — і перед його очима постав чіткою різьбою маленький будинок. Він уважно оглянув берег навколо будинку, сподіваючись помітити присутність бодай однієї живої істоти. Але ні людини, ні собаки, ні човна на березі, нічого такого що доводило б існування людей, не бачив. Уся команда зацікавилась таємничим будиночком. Дехто вже ніби помічав людей на березі, але око, озброєне біноклем, перетворювало тих людей на каміння або уламки плавникового дерева. Кар звелів стерновому наблизитись до берега, а Вершометові гукнув приготуватись віддати якір.

Соломін почав виміряти лотом глибину.

На віддалі чверті кілометра від берега, на глибині 20 метрів «Лахтак» віддав якір.

Зараз же спустили човен. На берег поїхали Лейте, Запара, Павлюк, Стьопа, Шор, Аксенюк та Соломія. Дрібно покришена крига, підхоплена сильною течіє», проносилася повз них. Ближче до берега застрягло на мілині кілька айсбергів. Це були уламки глетчера.

Тільки-но човен торкнувся носом землі, Стьопа і Павлюк вистрибнули й витягли його на берег.

Під ногами був вогкий грунт і каміння. По тому камінню маленькими струмочками збігала в море вода. На камінні чорніли лишайники і подекуди мох.

За півтори сотні кроків від берега стояв маленький будинок. Стіни його були оббиті дошками, так званими нащільниками, дах укритий толем, стіни знизу обкладені кам'яним обмурком, ніби для того, щоб утримати той будиночок проти вітру. Вікно забите дошками. Коли підійшли до дверей, то побачили, що вони теж забиті, а на них, навхрест, закріплені лом, лопата й сокира.

Біля будинку лежала купа дров.

Моряки обійшли цю самотню будівлю довкола.

— Всередину підемо? — спитав Лейте Запару.

— Давайте зазирнем.

За п'ять хвилин тим ломом, що висів на дверях, зірвано було дошки, відчинено двері та вікно, і наші герої опинились у маленьких сінях. Тут знайшли купку кам'яного вугілля. Другі двері вільно впустили їх у кімнату. В кімнаті побачили пічку, стіл, табурет і тапчан. Тут же було маленьке барило, кілька ящиків, пляшки й вузлики. На столі стояв примус. Із стелі звисало кілька добре прокопчених окостів. У хаті знайшли записку. В ній прочитали: