— Тепер зрозуміло, — дещо роздратовано підсумував Кур’єр. — Як вам наш Галактичний Центр?

— Справляє враження, — признався Кармоді.

— І мені так здається, — недбало кинув Кур’єр. — Його й будували на те, щоб він справляв враження. Особисто я вважаю, що він не дуже відрізняється від будь-якого іншого Галактичного Центру. Архітектура, як бачите, така, як ви, мабуть, гадали, — неоциклопічна, типова адміністративна пишнота без натяку на естетику. Стиль, що має приголомшувати виборців.

— А ті пливучі сходи — то ж неабищо, — ввічливо заперечив Кармоді.

— Гра на публіку, — пояснював далі Кур’єр.

— А ті велетенські споруди…

— Так, архітектор досить вдало поєднав реверсивні криві із зникаючими точками переходів, — із знанням справи пояснив Кур’єр. — А до того ж він використав часове викривлення граней, щоб викликати благоговіння. Досить мило, гадаю, як на перший погляд. Вам цікаво буде довідатися, що для тієї он групи будівель ідею запозичили на вашій планеті з виставки

«Дженерал Моторз». Її визнали видатним зразком примітивного квазімодернізму: химерність і розніженість — головні його достоїнства. А он ті спалахи перед Пливучим Мультихмарочосом — чисте галактичне барокко. Повна відсутність утилітарності.

Кармоді не міг охопити всю композицію одним поглядом. Коли він дивився на одну групу будівель, то інша, здавалося, змінювала свій вигляд. Він щосили закліпав очима, та на периферії зору будівлі й далі розпливались і змінювалися. («Периферійна трансмутація, — пояснив йому Кур’єр. — Тих людей буквально ніщо не може спинити»).

— Де ж я отримаю свій Виграш? — запитав Кармоді.

— Прошу просто вперед, — запросив Кур’єр і провів його між двома вежами-фантазіями до непоказного прямокутного будиночка, ледь помітного за водограєм, у якому вода била згори.

— Справи у нас залагоджують тут, — пояснив Кур’єр. — Останні дослідження показали, що прямокутна форма діє заспокійливо на синапси багатьох організмів. Я, загалом, пишаюся цією будівлею. Річ у тому, що я винайшов прямокутник.

— А дзуськи, — скинувся Кармоді. — Прямокутник ми знаємо споконвіку.

— А хто, по-вашому, вперше запровадив його у вас? — саркастично запитав Кур’єр.

— Щось не дуже він схожий на винахід.

— Недуже? — перепитав Кур’єр. — Це показує, як мало ви знаєте. Складність ви плутаєте з творчим самовиразом. А чи знаєте ви, що в природі ніколи не існувало справжнього прямокутника? Квадрат одразу впадає в око, тут ви маєте рацію. І тому, хто не досліджував цієї проблеми, прямокутник може видатися наслідком природного розвитку квадрата. Помиляєтеся! Насправді ж результатом еволюції квадрата є коло.

Кур’єрові очі затуманилися. Спокійним, замріяним голосом він вів далі:

— Роками я знав, передчував, що можливий інший напрямок розвитку квадрата. Дуже довго це не давало мені спокою. Мене приголомшувала й заворожувала та неймовірна правильність. Рівні сторони, рівні кути. Деякий час я експериментував, змінюючи кути. Винахід ромба належав мені, але я не вважав це великим досягненням. Я досліджував квадрат. Правильність приємна, та все ж до якоїсь межі. Та як же змінити цю виснажливу тотожність, зберігши одночасно виразну повторюваність. І одного дня мене осяяло! Мені слід було, побачив я у блискавичнім натхненні, тільки міняти довжину двох паралельних сторін. Так просто і так важко! З тремтінням я попробував. І коли вдалося, я, признаюся, ввійшов у маніакальний стан. Цілими днями і тижнями я конструював прямокутники різних розмірів і форм — усі з прямими кутами, проте різні. Я був справжнім рогом достатку прямокутників! Це були чудові дні.

— Уявляю собі, — сказав Кармоді. — Ну а потім, коли визнали вашу роботу?

— Це також було чудово, — сказав Кур’єр. — Та минули століття, перш ніж мої прямокутники взагалі почали сприймати серйозно. «Цікаво, — казав дехто, — та коли до них звикнуть, то що у вас залишиться? Недосконалий квадрат, та й годі». Я доводив, що відкрив цілком нову і дискретну форму, таку ж неминучу, як і квадрат. Я страждав від нерозуміння. Та нарешті мої погляди переважили. А тепер у Галактиці налічується біля сімдесяти мільярдів прямокутних структур. Кожна з них походить від мого первинного прямокутника.

— Ого! — здивувався Кармоді.

— Ну ось ми й прийшли, — повідомив Кур’єр. — Заходьте просто туди. Повідомите дані про себе й отримаєте Виграш.

— Дякую.

Кармоді зайшов у кімнату. Як оком змигнути, його руки, ноги, поперек і шию обхопили сталеві обручі. Висока похмура особа з яструбиним носом і близною на лівій щоці підійшла до Кармоді й вибалушилась на нього з дивним виразом: кровожерна радість поєднувалась у ньому з єлейним жалем.