Англієць поцікавився, чим це їм загрожує.

— Коли ти в пустелі, назад вороття немає, — відповів погонич. — А коли немає дороги назад, треба думати про дорогу вперед. На все воля Аллаха.

І він прорік оте таємниче слово: Мактуб.

— Ти б більше уваги вділяв караванові, — порадив Англійцеві юнак, коли погонич відійшов. — Ми часто йдемо в обхід, але не сходимо з курсу.

— А ти б більше читав, — відповів Англієць. — Книжки схожі на каравани.

Довжелезна валка людей і тварин рухалася дедалі швидше. Тепер не тільки вдень, але й вечорами біля вогнищ — де мандрівники звичайно розмовляли — панувала тиша. А одного дня Провідник Каравану вирішив, що відтепер вони взагалі не розводитимуть вогню, щоб не привертати до себе уваги.

Тварин тепер розташовували колом, а люди спали всередині, ховаючись від нічного холоду. Провідник звелів також виставляти озброєну варту.

Однієї ночі Англійцеві не спалося. Він покликав юнака й вони вирішили прогулятися довколишніми дюнами. Був повний місяць, і юнак описав Англійцеві своє життя.

Англієць був у захваті, коли хлопчина розповів про працю у крамничці та про досягнутий там успіх.

— Цей принцип керує всім, — сказав він. — В Алхімії це зветься Світовою Душею. Коли прагнеш чогось усім серцем, тоді ти найближче до Світової Душі. Ця сила завжди позитивна.

Він також сказав, що цей дар належить не тільки людині, бо все на Землі має душу — мінерали, рослини, тварини й навіть звичайні думки.

— Все на Землі постійно змінюється, бо Земля жива... і має душу. Ми — частка цієї Душі, тому рідко усвідомлюємо, що вона все робить для нас. Але ти, мабуть, помітив, що в крамничці навіть кришталь тобі допомагав.

Юнак мовчки дивився на місяць і білий пісок.

— Я стежив, як караван перетинає пустелю, — сказав нарешті він. — Вони обоє говорять однією мовою, тому пустеля його пропускає. Вона перевіряє кожен його крок, щоб він їй пасував. Лише так йому буде дозволено дійти до оази. Бо коли покладатися лише на відвагу, не розуміючи цієї мови, можна загинути першого ж дня.

Вони удвох дивилися на місяць.

— Це — магія знаків, — вимовив юнак. — Я бачив, як погоничі читали пустельні знаки, а душа каравану розмовляла з душею пустелі.

Англієць сказав:

— Треба мені звернути увагу на караван.

— А мені — почитати твої книжки, — сказав юнак.

То були дивні книжки. Йшлося там про ртуть, сіль, драконів, королів, і годі було щось втямити. Але майже скрізь повторювалася одна ідея: все походить з єдиного джерела.

В одній книжці він прочитав, що найважливіший текст Алхімії складався з кількох рядків, викарбуваних на поверхні звичайного смарагда.

— Це — Смарагдова Табула, — пояснив Англієць, пишаючись, що знає такі речі.

— Для чого ж тоді всі ці книги? — здивувався юнак.

— Щоб ми ті рядки зрозуміли, — відповів не дуже впевнено Англієць.

Книга, яка зацікавила хлопця найбільше, розповідала про відомих алхіміків. Ці люди присвячували ціле своє життя очищенню металів у лабораторіях; вони вірили, що, коли протягом багатьох років розігрівати метал, він втрачає всі свої індивідуальні властивості, залишаючи екстракт — Світову Душу. Ця Унікальна Субстанція давала алхімікам змогу пізнати все на Землі, бо була мовою благодаті, якою спілкувався світ. Цей Архитвір, як його назвали, складався з двох частин — рідкої й твердої.

— Чи не можна просто спостерігати за людьми і знаками, щоб зрозуміти цю мову? — запитав юнак.

— В тебе манія до спрощення, — відізвався роздратовано Англієць. — Алхімія — серйозна справа. Треба в усьому наслідувати старих майстрів.

Юнак довідався, що рідка частина Архитвору називається Еліксиром Життя; вона виліковує всі хвороби, запобігаючи старінню. Тверда частина має назву Філософського Каменя.

— Філософський Камінь знайти нелегко, — сказав Англієць. — Алхіміки роками спостерігали у своїх лабораторіях за вогнем, яким очищали метали. Споглядання вогню поступово привело їх до відмови від суєтного світу. Очищаючи метали, вони очищали самих себе.

Юнак згадав Торговця Кришталем. Той казав, що, очистивши вітрину від бруду, він сам звільнився від поганих думок. Юнак щоразу переконувався, що Алхімію можна вивчити на досвіді звичайного життя.

— Крім того, — сказав Англієць, — Філософський Камінь має одну надзвичайну властивість. Крихітний уламочок цього каменя може перетворити величезну кількість простого металу в золото.

Почувши це, юнак прийшов у ще більший захват. Уявив собі, як зможе, набравшися трохи терпіння, перетворювати будь-що у золото. Він перечитав життєписи людей, яким це вдалося: Гельвецій, Еліас, Фулканеллі, Ґебер. То були дивовижні історії — кожен з них прожив до кінця Особисту Леґенду. Вони мандрували, зустрічалися з магами, творили чудеса перед маловірними й володіли Філософським Каменем та Еліксиром Життя.

Проте, коли юнак захотів з’ясувати, як оволодіти Архитвором, він цілковито розгубився. Там були лише малюнки, закодовані інструкції й незрозумілі тексти.

— Чому вони так все ускладнюють? — запитав він якось в Англійця. Той мав кепський настрій, бо нудився без своїх книжок.

— Щоб зрозумів тільки той, хто готовий нести за це відповідальність, — відповів Англієць. — Уяви, що всі почнуть перемінювати свинець у золото. Золото втратить свою вартість. Лише ретельні й наполегливі оволодівають Архитвором. Ось чому я тут, в пустелі. Мушу знайти справжнього Алхіміка, який допоможе все те розшифрувати.