Шрифт:
Спiльна для всiх мисливських оповiдань риса - це те, що всi вони - факти, що все це насправдi було, що: "розкажу, то не повiрите, але це-факт!"
...Швиргаіться вгорi якийсь космiчний хлопчик зорями, залишаючи в чорно-синiй безоднi золотi смуги, рипить Вiз, дишель свiй униз спускаючи, блiдне поволi Чумацький Шлях, а пiд ожередом плететься чудесне мереживо з мисливських оповiдань...
I вiльно дихаіться, i легко дихаіться...
Поволеньки голос оповiдача тихшаі, потiм якось перериваіться i зовсiм затихаі...
Сусiда тяжко якось зiтхаі...
– Про що думаіте, Iване Iвановичу?
– Про Америку! Яка все-таки технiка.
– А що таке?
– Кажуть, двоствольну стопку видумали!
I тихо... Поснули...
"Раннiм-рано та ранесенько", ще ледь-ледь починаі сiрiти, штовх вас у бiк:
– Вставайте! Вставайте! Час уже!
– Г-г-г! М-м-м!
– Вставайте!
– М-м-м!
– Б-б-бах!
З криком: "Бомбьожка!" ви зриваітесь i мчите.
– - Куди? Куди?
– В бомбосховище!
– Тю на вас! То я в крижня гахнув!
– I промазав.
– Ну, ясно, що промажеш, коли вас нечиста сила в бомбосховище поперла! Трохи в озеро не шубовснув!
Почалася ранкова зорька...
Тут уже все залежить од вашого умiння, вiд майстерства i практики...
Качка, як вiдомо, птах... Вона - лiтаі...
Як її стрiляти?
Дуже просто: цiльтесь обов'язково в око. I бахкайте.
– Бах!
– i в торбу. Бах!
– i в торбу.
А коли не повезе, тобто, коли бах-бах!
– i повз торбу, не сумуйте, старайтесь їхати чи йти з полювання повз базар або, побачивши в якогось iз мисливцiв кiлька качок, киньте:
– Карбованцiв, мабуть, по надцять тепер штука... Бо однаково, коли приїдете додому, несвiдомi члени вашого посемейства спитають вас:
– Дорогi, мабуть, тепер качки?
Ви на це не звертайте уваги й берiться зразу ж готувати янтаревий суп iз дикої качки...
Найперше й найголовнiше - обскубти качку.
Робити це краще в себе в кабiнетi. Щоб не заважало вам уже вискубане пiр'я, одчинiть вiкна й дверi, щоб вiтерець був: ви скубнули, вiтерець пiдхопить, i пiр'я вам не заважаі... I качка обскубана, i кабiнет - перина...
Обскубли, тодi вже до мами, чи до дружини, чи до сестри, хто на кого багатший:
– Уже обскуб! Мамо, зварiть супу!
Дуже це смачно у мамiв виходить.
Коли дружина чи мама, охнувши, кине вам:
– Та це ж курка, а не качка!
– ви авторитетно заявiть:
– Це - качка. Тепер усi такi качки пiшли. Яровизованi...
– А чому в неї горло перерiзане?
– Чому? Чому? Все вам так ото цiкаво знати. Летiла, побачила, що нацiляюсь, виходу не було, взяла й... зарiзалась. Що ж тут дивного?! Варiть уже, прошу вас!
Залишаіться, отже, останні: їсти суп.
– Як його їсти? Ложкою!
Попоївши, лягайте на канапу й читайте "Записки охотника" Iвана Сергiйовича Тургеніва. Прекрасна книжка!
1945
ЛИСИЦЯ
Лисiцю найвигiднiше полювати взимку, коли земля натягне на себе бiлу-бiлу та пухку-пухку ковдру i задрiмаі зимовим спокiйним сном.
Тодi шкурка в лисицi робиться густа-густа та лискуча, та пухната, а, як вiдомо, лисицю полюімо виключно через її знамените хутро, що маі наукову назву - горжетка.
Лисицi водяться у нас в Радянському Союзi геть-чисто на всенькiй його територiї - i на ланах, i на болотах, i в лiсах та перелiсках.
За весь час нашого свiдомого полювання нам доводилося бачити лисиць по всiх вищесказаних мiсцях i на всiх тих мiсцях в них стрiляти.
Збираітесь ви, значить, на лисиць.
З цього приводу ви говорите вдома:
– На лисиць поїду! У Срiблянському ярку, казав Посип Явдокимович, два виводки. Поїду, - чотпри-п'ять лисичок тарарахну - от воно: тобi горжетка. Це, як чотири! А як п'ять - то й менi горжетка.
Полювати лисиць, - одягатись треба дуже тепло, бо зима, доводиться стояти на гону довгенько, - лисиця йде великим колом, доки собаки її тим колом обженуть, - замеознути можна.
Треба вам знати, що звiр, - коли його пiднiмуть i поженуть гончаки, - робить коло: i заіць, i лисиця, i вовк.
Кожний iз них; зробивши коло, повертаіться до того мiсця, звiдки його пiднято, - отже, ваша задача не бiгтн разом iз собаками за зайцем чи за лисицею, чи за вовком, а стояти на мiсцi й чекати, коли вiн, оббiгши коло, повернеться до свого лiгва.