Либонь, Геймітч мав рацію. Тільки от кому я можу довіритись? Можливо, лише Сії. Але чи хочу я укладати з нею перемир’я, якщо згодом я, можливо, буду змушена її вбити? Ні. Хоча за таких самих умов ми об’єдналися з Рутою. Я сказала Геймітчу, що спробую, хоча насправді мені це навряд чи вдасться.

Еффі прибігла трохи раніше, щоб провести нас униз, бо минулого року ми останніми з трибутів з’явились у спортзалі, хоч і прийшли вчасно. Але Геймітч не схотів, щоб вона нас супроводжувала до спортзалу. Ніхто з трибутів не з’явиться там із нянькою, а оскільки ми з Пітою наймолодші, то для нас особливо важливо продемонструвати самостійність. Тож Еффі довелося задовольнитися тим, що вона провела нас до ліфта, поправила нам зачіски й натиснула кнопку.

За коротку поїздку неможливо нормально поговорити, та коли Піта взяв мене за руку, я не відштовхнула його. Вчора ввечері, коли ми опинилися наодинці, я могла собі дозволити ігнорувати його, але сьогодні на тренуванні ми повинні з’явитись, як неподільна команда.

Еффі не варто було турбуватися, що ми прийдемо останні. У спортзалі були тільки Брут та Енобарія, жінка з Округу 2. На вигляд їй можна було дати років тридцять. Все, що я про неї пам’ятала, це як у бійці вона вбила трибута, перегризши йому горлянку зубами. Завдяки цьому вчинку вона стала такою відомою, що після перемоги спеціально підточила всі свої зуби, аби стали гострі як ікла, та вкрила золотом. Нестачі прихильників у Капітолії у неї не було.

О десятій з’явилась тільки половина трибутів. Жінка на ім’я Атала, головний тренер, почала свою промову точно в призначений час, незважаючи на відсутність трибутів. Мабуть, вона була до цього готова. Мені трохи полегшало, бо у спортзалі було вполовину менше трибутів, з якими я повинна вдавано потоваришувати. Атала зачитала перелік зон, де ми розвиватимемо як бойові навички, так і навички виживання, і дозволила нам розійтися.

Я запропонувала Піті розділитись, оскільки таким чином ми могли охопити більшу кількість зон. Отож він пішов метати списа з Чичем і Брутом, а я вирушила до зони, де навчали в’язати вузли — навряд хтось іще нею зацікавиться. Мені подобався тренер, та й у нього залишилися про мене приємні спогади, оскільки минулого року ми провели разом чимало часу. Він був дуже задоволений, коли я продемонструвала йому, що й досі пам’ятаю, як поставити сильце, в яке ворог зловиться за ногу й повисне на дереві. Звісно, він пам’ятав, які ще пастки я минулого року розставляла на арені, тому зараз ставився до мене, як до досвідченої учениці, тож я попросила його нагадати мені всі типи вузлів, котрі можуть мені знадобитись, і, можливо, навчити мене кількох нових. Було б чудово провести весь ранок із ним наодинці, однак десь години за півтори хтось обійняв мене ззаду і своїми спритними пальцями легко закінчив зав’язувати складний вузол, над яким я пріла. Певна річ, це був Фіней, який, здавалось, усе своє дитинство вправлявся з тризубцями і в’язав на сітках складні вузли. Я дивилась, як він, щоб розважити мене, розплутав мотузку, сплів зашморг і вдав, що вішається.

Закотивши очі, я попрямувала до іншої вільної зони, де трибутів навчали розпалювати полум’я. Я вже давно чудово навчилася це робити, але й досі не вміла робити цього без сірників. Тож тренер навчав мене викрешувати іскру за допомогою кременя та кресала. Це виявилося значно важче, ніж здавалося на перший погляд.

І попри всі докладені зусилля, щоб нарешті викресати вогонь, у мене забрало близько години. Я з тріумфальною усмішкою звела очі — і побачила, що маю товариство.

Поряд зі мною сиділо двійко трибутів з Округу 3, вони силкувались розпалити путнє вогнище за допомогою сірників. Я вже хотіла була піти геть, але мені кортіло ще раз спробувати викресати вогонь кременем, до того ж я мала звітувати Геймітчу, що таки намагалася потоваришувати бодай із кимсь, а ця парочка здавалася цілком прийнятною. Обоє були маленькі на зріст, із дуже блідою шкірою й чорнявим волоссям. Жінка на ім’я Вариста була на вигляд маминого віку і говорила тихим інтелігентним голосом. Але я одразу ж помітила, що вона має звичку уривати фразу на півслові, ніби забуває, що взагалі з кимсь розмовляє. Біпер на вигляд був старший за неї і якийсь метушливий. Він носив окуляри, але здебільшого дивився понад ними. Парочка була трохи дивною, але я принаймні могла бути впевнена, що ніхто з них не змусить мене червоніти, роздягаючись при мені догола. До того ж вони родом з Округу 3. Можливо, вони підтвердять мої підозри щодо повстання там.

Я огледіла Тренувальний центр. Піта був у зоні, де метали ножі. Морфліністи з Округу 6 у камуфляжній зоні розмальовували одне одному обличчя яскраво-рожевими хвилями. Трибут з Округу 5 вибльовував вино у зоні, де навчали битись на мечах. Фіней і жінка-трибут із його округу стріляли з лука у відповідній зоні. Джоанна Мейсон знову була голяка — мастила шкіру олією перед рукопашним поєдинком. Тож я вирішила нікуди не йти.

З Варисти і Біпера вийшло пристойне товариство. Вони були дружні, але не надто допитливі. Ми погомоніли про наші таланти; вони розповіли мені, що обоє — винахідники, тож мій удаваний інтерес до моделювання одягу сильно програвав у порівнянні з цим. Вариста розповіла про пристрій для текстильної промисловості, над яким вона працювала.

— Він визначає щільність тканини й вибирає міцність... — промовила вона, аж тут її увагою заволоділа соломинка, і вона не договорила.

— Міцність нитки, — закінчив за неї Біпер. — Автоматично. Це виключає можливість людської помилки.

Потім він розповів про свій нещодавній успіх: Біпер розробив музичний чип, такий маленький, що його можна заховати в коштовному камінчику, але музику він гратиме кілька годин. Я згадала, як Октавія розповідала про це перед весільною фотосесією, і вирішила, що це мій шанс перевести розмову на повстання.

— О так. Кілька місяців тому моя підготовча команда була страшенно засмучена через те, думаю, що не отримала цього вашого винаходу, — промовила я між іншим. — Мабуть, у вас були затримки з виконанням замовлень.

Біпер поглянув на мене понад окулярами.

— Так. А у вас хіба цього року не було затримок із відвантаженням вугілля? — запитав він.

— Ні... Ну, було кілька тижнів, коли нам прислали нового старшого миротворця з командою, але все швидко владналося, — промовила я. — Відвантаження вугілля, маю на увазі. Однак два тижні вдома для багатьох людей означало два тижні голодування.

Я думала, вони здогадаються, на що я натякаю. Що у нас повстання не було.

— Яка ганьба, — зронила Вариста трошки засмучено. — Мені ваш округ здавався дуже... — вона замовкла, збита з пантелику якимись своїми думками.

— Цікавим, — закінчив за неї Біпер. — Ми обоє так вважаємо.

Прикро було усвідомлювати, що їхній округ постраждав набагато більше за наш. Я відчувала, що повинна вступитися за своїх краян.

— Розумієте, у нас в Окрузі 12 мешкає зовсім небагато людей, — почала я. — Хоча, враховуючи теперішню кількість миротворців, ніхто б і не подумав. Але ми таки цікавий округ.