Слова. Я подумала про слова — і згадала Піту. Згадала, як уважно люди слухають усе, що він каже. Закладаюся, якби захотів, він міг би спонукати натовп діяти. Зміг би дібрати потрібні слова. Але я впевнена, що така ідея ніколи не спадала йому на думку.

На першому поверсі мама і Прим клопотали навколо знесиленого Гейла. Судячи з виразу його обличчя, дія ліків закінчилась. Я відчула, що знову ладна насваритися на матір, але спробувала говорити спокійно.

— Ти не зробиш йому ще укол?

— Зроблю, коли буде потреба. Ми вирішили, що спочатку спробуємо снігову ковдру, — промовила мати.

Вона зняла бинти. Я фізично відчула жар, що струменів від Гейлової спини. Мама поклала чисту тканину на запалену плоть і кивнула Прим.

Прим щось притягла — як виявилося, величезну миску снігу. Але сніг чомусь мав світло-зелений колір і приємний солодкавий запах. Снігова ковдра. Мати почала обережно сипати сніг на тканину. Я мало не вухами чула шипіння, коли стражденної Гейлової шкіри торкалася снігова суміш. Спочатку Гейл від подиву широко розплющив очі, а потім полегшено зітхнув.

— Пощастило нам, що зараз сніжно, — промовила мати.

Я уявила, як воно — видужувати після того, як тебе відбатожать, серед літа, коли надворі палюча спека, а з крана ллється літепла вода.

— А влітку що ти робиш? — спитала я.

Мати насупилась, і поміж брів залягла зморшка.

— Відганяю мух, — почула я у відповідь.

В мене аж у шлунку закрутило. Мати наповнила носовичок сніговою сумішшю і простягнула мені, я приклала його до рубця на щоці. Біль миттєво почав ущухати. Не тільки від холоду, але й від суміші трав’яних соків, що додала до снігу мати, — вони викликали приємне оніміння.

— Ох! Як приємно! Чому ти не зробила йому такий компрес ще вчора?

— Спочатку рани мають трохи присохнути, — відповіла вона.

Не знаю, що вона мала на увазі, але хто я така, врешті-решт, щоб ставити під сумнів її дії? Вона знає, що робить, моя мама. Я відчула страшенні докори сумління через свою вчорашню поведінку, через образливі слова, якими я її шпетила, коли Піта й Геймітч тягнули мене з кухні.

— Вибач мені. Що я накричала на тебе вчора.

— Я чула і гірше, — промовила вона. — Люди неадекватні, коли любим боляче.

Любим. Від цього слова в мене відібрало мову, ніби язик мій також укрили сніговою ковдрою. Певна річ, я люблю Гейла. Але який різновид любові мала на увазі мама? І що маю на увазі я, кажучи, що люблю Гейла? Не знаю. Вчора ввечері я, в мить емоційного зриву, поцілувала Гейла. Але я впевнена, що він цього не пам’ятає. Чи все ж таки пам’ятає? Сподіваюся, що ні. Якщо він усе ж таки це запам’ятав, тоді все ускладнюється, бо я не маю права думати про поцілунки, коли потрібно піднімати повстання. Я потрусила головою, щоб викинути з неї дурниці.

— Де Піта? — спитала я.

— Пішов додому, коли почув, що ти заворушилась. Не хотів залишати будинок без нагляду в таку завірюху, — відповіла мати.

— Він нормально дістався додому? — спитала я.

В завірюху можна загубитися в трьох соснах і блукати, доки не замерзнеш.

— Не хочеш зателефонувати йому і спитати сама? — мовила вона.

Я попрямувала в бібліотеку — кімнату, якої після зустрічі з президентом Снігоу я уникала, і набрала номер Піти. Він узяв трубку через кілька гудків.

— Привіт. Я просто хотіла переконатися, що ти дістався додому цілим і неушкодженим, — сказала я.

— Катніс, я мешкаю за три будинки від тебе, — відповів він.

— Я знаю, але така негода... я хвилювалася, — сказала я.

— Зі мною все гаразд. Дякую, що поцікавилася... — Піта надовго замовк. Нарешті спитав: — Як там Гейл?

— Нормально. Мати з Прим зробили йому снігову ковдру, — відповіла я.

— А як твоє обличчя? — промовив Піта.

— Мені також дістався шматочок снігової ковдри, — сказала я. — Ти бачився сьогодні з Геймітчем?

— Так, я заходив до нього. Він був п’яний як хлющ. Але я розпалив вогонь у коминку й залишив йому трохи хліба, — відповів він.

— Я хотіла з вами побалакати, з вами обома.

Я не насмілилася сказати більше по телефону, який, безсумнівно, прослуховувався.

— Либонь, нам доведеться дочекатися, поки погода трохи поліпшиться, — сказав Піта. — Нічого важливого доти все одно не станеться.

— Так, нічого важливого, — погодилась я.

Хуртовина вщухла тільки за два дні, залишивши по собі кучугури вище мого зросту. Ще день минув, поки прочистили дорогу від Поселення Переможців до площі. Весь цей час я допомагала матері доглядати Гейла, робила сніжні компреси на щоку, намагалася пригадати все, що тільки можна, про повстання в Окрузі 8 — на той раз, якщо нам це може знадобитись. Набряк на обличчі потихеньку спадав, залишилася тільки рана, яка страшенно свербіла, і синець під оком. Але тільки-но випала нагода, я зателефонувала Піті та спитала, чи не хоче він вийти зі мною в місто.