а потім вроздріб потовкли.

Були в бою несамовиті.

Носили панцирі і світи.

На литках поножі ольвійські,

шоломи часом іллірійські.

Варили бринзу. Ждали паші.

По сіль ходили в той же Крим.

А хто з одної випив чаші,

той був навіки побратим.

Щоб з’ясувати справи всі ці дальні,

символіці належне віддамо.

Поглибивши контрасти соціальні,

їм з неба впало також і ярмо.

Хто мав худоби тисячу голів,

а хто плуганивсь парою волів.

Були й раби. Рабами торгували.

І серед них філософи бували.

Наприклад, Біон був Бористеніт,

котрий любив на площі гомоніть.

І він був раб, і батько був рабом,

і довелось нелегко їм обом.

В порту почавши із соління риби,

він був засновник жанру діатриби.

Втонули в часі імена митців,

і те ім’я, що мало буть крилатим.

Колись було сім грецьких мудреців —

з них Анахарс був скіфом, паралатом.

Про скіфів добре згадував Есхіл.

В Гомера є, що скіфи — справедливі.

В цьому краю царів і пастухів

суворі люди, горді і вродливі.

Любили степ, і волю, і пісні.

Приносили присягу при вогні.

Стріляли з лука, билися мечами.

Зі списа їли здимлений шашлик.

Недаром "скіф" колись і означало —

суворий, грізний, воїн-степовик.

Послів приймали закордонних.

Царівен видавали за моря.

Також дочка царя Ассаргадона

була жоною скіфського царя.

Прибувши на тодішній бригантині,

в часи непримиренних ворожнеч,

вона йому, крім посагу у скрині,

везла од батька ассірійський меч.

Тому природно, що сусідній грек

не хтів би з ними розбивати глек.

Від цього мав прибутки немалі.

Торги були йому безперешкодні.

Бо амфори, прикопані в землі,

тримали довго вина прохолодні.

Він тут бував не раз уже й не два.

Базари знав — що де почім і скільки.

Вже навіть вивчив деякі слова —

як буде "хліб" і "здрастуйте" по-скіфськи.

Грек знав своє купецьке ремесло.

Міг одурити скіфа, не без того.

На древі рік, що в море проросло,

чув шурхіт листя срібно-золотого.

Але ж у них товарів тут завізно.

Все далі й далі гнав його зюйд-вест.

Він навіть бачив, як кував залізо

у скіфів царських велетень Гефест.

У них є все — пшениця, хутро, вовна,

і риба, й мед, і добрі води рік.

Вторгує грек, і подорож чудовна,

і є про що розказувать весь вік.

Бо як, було, він вернеться додому,

та як накличе всіх на рибу з Дону,

та як розкаже про свої пригоди —

сусіди всі дивуються три годи.

Хоч, звісно, йшлось не про облогу Трої,

і він купець, а зовсім не герой.

Але якби так рясно на героя,

то вже б давно не вистачило Трой.

Його грекиня теж не Пенелопа

і не чекала воїна з боїв.

Не бачив він кикона і киклопа

і в лотофагів лотоса не їв.

Але він теж не так собі гречин,

хоч взяв за душу невідомо й чим.

Чи що пролежав два тисячоліття?

Чи що на міф давно вже неполіття?

Чи що не простий, а Ольвійський гість

хоч дещицю про скіфів розповість.

От грек пливе і просто з інтересу,

бувало, зійде, глипне в далину.

Вівтар жертовний богові Аресу

такий там скіфи возвели, що ну!

Бо ж бог Папай був мирний бог на світі.

Вогонь домашній берегла Табіті.

Також красуня їхня, Аргімпаса,

на вечорницях била в тулумбаса.

Пастуший бог полохав перепілку,

з очеретини вирізав сопілку.

А бог Арес був богом над богами,

бо світ кишів навколо ворогами.

Тож навезуть возів стонадцять хмизу,