Гнат. Дивись уже ти, а ми бачили.

Варка. Нехай тому повилазить, хто бачив.

Гнат. І бачили, і не вилізло!

Явдоха. Ану, заведіться! Послі собі побалакаєте, а тепер ідіть з богом з моєї хати, бо й другі на огонь почнуть сходиться.

Дем'ян. Та не виганяйте-бо нас, тітко, нехай уже цей вечір у вас посидимо. Ще ніхто не знає, що не можна, і сьогодня зберуться з музикою.

Явдоха. Ще й музика?! Їй-богу, не хочу! Ви мені наробите такого лиха, що оштрапують!

Дем'ян. Пропаде вечір.

Гнат. Ми штрап ускладчину заплатимо!

Варка. Тітко, голубочко, не виганяйте! Бачите, й музика буде, вже давно не танцювали.

Явдоха. Тобі, дзиго, аби танці!.. Глядіть, щоб і вам чого не було.

Дем'ян. Більш копи лиха не буде! Чуєте, вже хтось іде… Дівчата, бо тоненько балакають. (Іде до вікна.) Ач! Як гиндичата, пищать.

Варка (до Гната). Чого-бо ти сердишся? Нехай тобі той Омелько сказиться! Притулив горбатого до стіни! (Лащиться.) Я тобі щось скажу.

Гнат. Скажеш Омелькові.

Варка. Чи ти не сказився? (Тихо.) Гнаточку, хіба ж ти не знаєш…

Гнат. Знаю! Не прилипай.

Варка. Тьфу!

Дем'ян (у вікно). Заходьте, заходьте! Чого ви радитесь там? Софіє, веди перед!

Входять Софія й дівчата.

Всі. Добривечір!

Софія. А казали, сьогодня не буде вечерниць. Ми підійшли тихенько-тихенько, та й стоїмо, і боїмося: чи йти, чи не йти.

Гнат (підходить до Софії). Погуляємо, Софіє?

Софія. Погуляємо! Для мене це послідні вечерниці.

Гнат. Чого так?

Софія. Поїду у город до батька.

Гнат (тихо). і заміж там вийдеш за шевця?

Софія (соромиться). А ти почім знаєш?

Гнат (тихо). Знаю. Не їдь! (Шепче їй на вухо.)

Софія. Якраз! А Варка?

Гнат. Я забув і думать про неї…

Софія. і за мене потім так само забудеш?

Гнат. Хіба ти Варка?

Варка. Що там Варка тобі нав'язла в зуби? іди сюди, Гнате!

Гнат. Казав – учора прийде.

Софія (тихо). Іди ж, чом не йдеш?

Гнат. Нехай їй чорт!

Шепчуться з Софією та сміються, а Варка сердиться.

Варка. Чи надовго спарувався?..

Гнат. А тебе завидки беруть, що не всі парубки біля тебе? Буде з тебе й Омелька.

Варка. Чого ти причепився до мене? Як та собака, гарчиш! Не велике щастя і ти, і твій Омелько! Багато вас є, на одній осиці й не перевішаєш! Прощайте, тітко! Я піду, а то ще в холодну звідціля позабирають. Ходім, дівчата!

Дем'ян. А музика ж буде! Ти збиралась танцювать і сама тітку прохала, щоб не виганяла.

Гнат. Та не зачіпай її, нехай іде!

Варка. От же на злість зостанусь.

Гнат. Мені на злість, собі на користь. Скоро й Омелько прийде. Жаль тілько, що сіно згоріло.

Входять парубки.

Дем'ян. О, бач! За вовка помовка, а вовк у хату шусть.

Варка. Повісь собі його на шию!

Гнат. Нащо його вішать, коли ти сама повісишся у нього на шиї!

Омелько. Кого це збираєтеся вішать?

Гнат. Та тут дівчина вішається одному парубкові на шию, та нема доброї мотузки, а на тонкій обірветься.

Варка. Дурному вічна пам'ять!

Омелько. А нам на здоров'я.

Гнат. Тепер, може, буде й вічна. Воно все так: як є – не жалуєм, а нема – плачемо.