Почало бистриною шапку крутити, а тут вітрець повіяв… І сплилась шапка докупи з віночком, і попливли по стрижню в парі. «Е, та се ж воно щось є тут негарне,- сказали старі люде.- А шукайте човна, давайте невода!» Закинули невід. Так і єсть! Витягай їх у парі. Обнявшись вони в воді лежали… Що то страху було на них дивитись, що то жалощів! Прибіг кіньми сотник, і теща з ним приїхала. Ну, вже тут і розказати не можна,- говорить було бабуся,- якого було плачу та лементу. Зараз їх і поховали: здобули в когось готову простору домовину. Над ставом, поміж вербами й поховали їх у одній домовині. Нехай їх уже господь хоч на тім світі не розлучає!