Світ широкий, воля,

Ідіть, сини, погуляйте,

Пошукайте долі.

Сини мої невеликі,

Нерозумні діти,

Хто вас щиро без матері

Привітає в світі?

Сини мої! орли мої!

Летіть в Україну,

Хоч і лихо зустрінеться,

Так не на чужині.

Там найдеться душа щира,

Не дасть погибати,

А тут… а тут… тяжко, діти!

Коли пустять в хату,

То, зустрівши, насміються,

Такі, бачте, люди:

Все письменні, друковані,

Сонце навіть гудять:

«Не відтіля, каже, – сходить,

Та не так і світить;

Отак, – каже, – було б треба…»

Що маєш робити?

Треба слухать, може, й справді

Не так сонце сходить,

Як письменні начитали…

Розумні, та й годі!

А що ж на вас вони скажуть?

Знаю вашу славу!

Поглузують, покепкують

Та й кинуть під лаву.

«Нехай, – скажуть, – спочивають,

Поки батько встане

Та розкаже по-нашому

Про свої гетьмани.

А то дурень розказує

Мертвими словами

Та якогось-то Ярему

Веде перед нами

У постолах. Дурень! дурень!

Били, а не вчили.

Од козацтва, од гетьманства

Високі могили —

Більш нічого не осталось,

Та й ті розривають;

А він хоче, щоб слухали,

Як старці співають.

Дарма праця, пане-брате:

Коли хочеш грошей,

Та ще й слави, того дива,

Співай про Матрьошу,

Про Парашу, радость нашу,

Султан, паркет, шпори,

От де слава!!! а то співа:

«Грає синє море»,

А дам плаче, за тобою

І твоя громада

У сіряках!..» Правда, мудрі!

Спасибі за раду.

Теплий кожух, тілько шкода —

Не на мене шитий,

А розумне ваше слово

Брехнею підбите.

Вибачайте… кричіть собі,

Я слухать не буду,

Та й до себе не покличу:

Ви розумні люди —

А я дурень; один собі,

У моїй хатині

Заспіваю, заридаю,

Як мала дитина.

Заспіваю, – море грає,

Вітер повівав,

Степ чорніє, і могила

З вітром розмовляє.

Заспіваю, – розвернулась

Висока могила,

Аж до моря запорожці

Степ широкий крили.

Отамани на вороних

Перед бунчуками

Вигравають… а пороги

Меж очеретами

Ревуть, стогнуть – розсердились,

Щось страшне співають.

Послухаю, пожурюся,

У старих спитаю:

«Чого, батьки, сумуєте?»

«Невесело, сину!

Дніпро на нас розсердився,

Плаче Україна…»

І я плачу; а тим часом

Пишними рядами

Виступають отамани,

Сотники з панами

І гетьмани; всі в золоті

У мою хатину

Прийшли, сіли коло мене